самий час. Інґмар транспортує своє масажне ліжко на пляж, припасувавши м’ячики для пінг-понгу до ніжок, і котить його по піску. Він особисто нарікав мені на собаку Пабло, ніби моє випадкове мешкання по сусідству зі школою дайвінгу є доказом, що я – співвласниця тієї жалюгідної вівчарки. Клієнти Інґмара ніколи не можуть розслабитись, бо собака виє, скавчить і гавкає, наче намагається покінчити з життям просто під час їхнього сеансу масажу з ароматерапією.
Студент у медпункті спитав, чи я ще дихаю.
Я починаю підозрювати, що він хоче мене тут затримати.
Він підняв палець:
– Маєш побути зі мною ще хвилинку, а потім я повинен спитати, як ти почуваєшся.
Я хочу значущого життя.
Попри те, що я здебільшого вважаю себе невдахою, я радше працюватиму в «Кофі Хаус», ніж улаштуюсь на роботу, щоб проводити дослідження того, чому покупці віддають перевагу тій пральній машині, а не іншій. Більшість моїх однокурсників скінчили тим, що працюють корпоративними етнографами. Якщо метою етнографії є опис культури, то дослідження ринку в чомусь подібне до вивчення культури (де люди мешкають, яке їхнє навколишнє середовище, як обов’язок прати розподіляється між членами спільноти…), але, зрештою, все зводиться до продажу пральних машин. Я навіть не певна, що хотіла б провести польове дослідження, під час якого лежиш у гамаку, споглядаючи, як священний бик пасеться в тіні.
Я не жартувала, кажучи, що тема «Чому всі ненавидять Пабло» була б добрим польовим дослідженням.
Мрія для мене померла. Вона народилася, коли я, залишивши мою кульгаву матір рвати груші з дерева в нашому саду в Західному Лондоні, тієї осені збирала речі, щоб їхати в університет. Я отримала диплом з відмінними оцінками. Так тривало й коли я навчалася на магістра. А померла, коли вона захворіла, а я покинула аспірантуру. Недописана докторська досі принишкла десь у цифровому файлі за моєю розбитою заставкою, як незаявлене самогубство.
Так, деякі речі збільшуються (брак напрямку в моєму житті), але зовсім непотрібні речі. Печиво в «Кофі Хаусі» розростається (вже завбільшки з мою голову), чеки більшають (у них так багато інформації, що це мало не польове дослідження саме по собі), і мої стегна розростаються (через дієту із сендвічів та здоби…). Мій рахунок у банку зменшується, як і плоди пристрасті (а гранати натомість збільшуються, як і забруднення повітря, як мій сором через те, що п’ять разів на тиждень я ночую в комірці на горішньому поверсі «Кофі Хауса»). Здебільшого, ночуючи в Лондоні, я безтямно падаю в дитяче односпальне ліжко. У мене ніколи не буває відмовки, чому запізнитись на роботу. А найгірше в моїй праці – це клієнти, які просять полагодити дорожні бездротові миші та зарядні пристрої. Вони на шляху до змін, а я забираю їхні чашки й приклеюю цінники на сирні запіканки.
Я почала тупати ногою, щоб відвернути увагу від колючого болю в руці. А потім помітила, що ремінчик навколо шиї на моєму купальнику-бікіні порвався й мої голі груди здіймаються
