всіяної дрібним візерунком сапфірів, аквамаринів, гірського кришталю та золотих ажурних зірочок.
– Її Ясновельможність княгиня Анна Генрієтта, – упівголоса відізвався хтось за спиною Ґеральта. – Преклоніть коліно, пане.
«Цікаво, котра з двох, – подумав Ґеральт, із зусиллям згинаючи хворе коліно в церемоніальному поклоні. – Обидві, щоб мене так зараза взяла, виглядають однаково по-князівськи. Та навіть по-королівськи».
– Устаньте, пане Ґеральте, – розвіяла його сумніви жінка з майстерною каштановою зачіскою й гострим носиком. – Вітаємо вас і ваших приятелів у князівстві Туссан, у палаці Боклер. Ми раді, що можемо приймати осіб, які перебувають у такій шляхетній місії. А надто тому, що ви перебуваєте в приязних стосунках із милим нашому серцю віконтом Юліаном.
Любисток уклонився глибоко й розмашисто.
– Віконт, – сказала княгиня, – відкрив нам ваші імена, розкрив характер та мету вашого походу, розповів, що привело вас у Туссан. Розповідь та зворушила наше серце. Ми були б раді порозмовляти з вами під час приватної аудієнції, пане Ґеральте. Утім, ту справу треба трохи відкласти, бо тяжіють на нас державні обов’язки. Закінчено збір винограду, традиція наказує нам узяти участь у Святі Діжки.
Друга жінка, та, що у вуалі, нахилилася до княгині й щось їй швидко прошепотіла. Анна Генрієтта глянула на відьмака, усміхнулася, облизнулася.
– Волею нашою є, – вона підвищила голос, – аби з віконтом Юліаном біля Діжки служив нам пан Ґеральт із Рівії.
Групкою придворних і рицарів пробіг шумок, наче шепіт сосен під подихом вітру. Княгиня Анарієтта подарувала відьмакові черговий поволочистий погляд і вийшла із зали разом зі своєю подругою й учтою пажів.
– На грім і блискавку, – прошепотів Рицар Шахівниці. – Оце так справи! Величенька вам випала честь, пане відьмак.
– Я не дуже зрозумів, у чому справа, – зізнався Ґеральт. – Яким же то чином повинен я прислужити Її Високості?
– Її Милості, – виправив, підходячи, жовіальний мосьпан зі статурою кондитера. – Даруйте, пане, що втручаюся, але в даних циркумстанціях[40] я мушу те вчинити. Ми тут, у Туссані, вельми шануємо протокол і традиції. Я Себастіан Ле Гофф, камергер і палантин.
– Дуже радий.
– Офіційним і протокольним титулом пані Анни Генрієтти, – камергер не лише виглядав, наче кондитер, а навіть пахнув глазур’ю, – є «Ваша Ясновельможність». Неофіційним – «Ваша Милість». Фамільярним, поза двором – «пані княгиня». Але звертатися завжди слід «Ваша Милість».
– Дякую, запам’ятаю. А та, друга жінка? Як я маю титулувати її?
– Її офіційний титул звучить «Достойна», – поважно повчав камергер. – Але звернення «пані» можливе. Це родичка княгині, а зветься вона Фрінгілла Віго. Згідно з волею Її Милості, саме їй, пані Фрінгіллі, ви маєте прислужитися біля Діжки.
– А в чому
Обставини (
