трусонув утримуваним за хвіст куроліском. – Рятівний вплив професійної активності на психіку. А тому, аби продовжити лікування, перейдімо до справ. Є можливість заробити на скоффіні трохи більше, ніж умовлена ставка за вбивство. Він слабко скалічений, тож якщо маєш клієнта на цілого, – для опудала чи препарування, – то бери не менше двохсот. Якщо треба буде загнати його порційно, то пам’ятай, що найдорожче в ньому пір’я з надхвістя, особливо оці ось, центральні льотки. Можна гострити їх набагато тонше, ніж гусячі, а пишуть вони красивіше й чистіше, до того ж тримаються довше. Писарчук, який на тому розуміється, не вагаючись, дасть п’ять за штуку.
– Маю клієнтів на труп для опудала, – усміхнувся рицар. – Цех бондарів. Бачили в Кастель Равелло опудало отої паскуди, порізника, чи як там її… Знаєш, якої саме. Тої, яку ти другого дня після Саовіну забив у льохах під руїнами старого замку…
– Пам’ятаю.
– Тож бондарі бачили опудало бестії й просили мене про щось настільки ж раритетне для декорування їхнього цехового приміщення. Куроліск буде в самий раз. Бондарі в Туссані, як ти можеш здогадатися, є цехом, який не нарікає на брак замовлень, і завдяки тому – заможним, тож запросто дадуть вони й усі двісті двадцять. Може, навіть більше, спробую поторгуватися. А щодо пір’я… Бочкороби не зауважать, якщо я вирву куроліскові з дупи кілька штук та продам у князівську канцелярію. Канцелярія платить не з власної кишені, а з князівської скарбниці, тож, не торгуючись, дасть мені навіть не п’ять, а всі десять за перо.
– Схиляюся перед спритністю.
– Nomen omen,[33] – Рейнар де Буа-Френ усміхнувся ще ширше. – Мама мусила щось передчувати, називаючи мене іменем лиса-хитруна з повсюди відомого казкового циклу.[34]
– Ти мав би стати купцем, а не рицарем.
– Мав би, – погодився рицар. – Але що ж, як народився сином гербованого пана, то станеш гербованим паном і гербованим паном помреш, наплодивши, хе-хе, гербованих паничів. І нічого не зміниш, хоч би ти луснув. Ти, зрештою, Ґеральте, також підраховувати вмієш добряче, а купецтвом не займаєшся.
– Не займаюся. З подібних причин, що й ти. З тією лише різницею, що нічого не наплоджу. Ходімо з цих підвалів.
Назовні, під мурами замчиська, огорнули їх холод і вітер із гір. Ніч була ясною, небо – безхмарним і зоряним, світло місяця іскрилося на полях нового, чистесенького снігу, яким засипало виноградники.
Сплутані коні привітально форкнули.
– Мало б сенс, – сказав Рейнар, дивлячись на відьмака значущо, – відразу зустрітися з клієнтами й отримати виручку. Але ти, напевно, поспішаєш до Боклера, га? До однієї спальні?
Ґеральт не відповідав, бо на такі запитання не відповідав принципово. Приторочив тіло скоффіна до запасного коня, після чого всівся на Плітку.
– Зустрінемося з клієнтом, – вирішив, розвертаючись у сідлі. – Ніч іще молода, а я – голодний. І охоче чогось би напився. Їдьмо до міста. До «Фазанятника».
Рейнар де Буа-Френ
«Ім’я є знаменням» (
Лис Рейнар (Рейнеке) – один із найвідоміших героїв французької «міської повісті»; її головна сюжетна лінія цілком знайома нам із народних казок: це боротьба хитрого та розумного Лиса Рейнара з жорстоким і кровожерним Вовком Ізенгрином та із сильним, але не дуже розумним Ведмедем Бреном. Найвідомішою новочасною версією роману є поема «Рейнеке-Лис» Гете.
