можу віднести загальну недисциплінованість не так війська, як начальствующих осіб. Ніхто з так званих отаманів не хотів підлягати другому, або як і підлягав, то постільки-поскільки це не ображало його особи. Ця боротьба отаманів за владу доходила до зрадництва. Звичайно, що при такому стані не могло бути і мови про дисциплінованість війська. Крім того, за час боротьби з гетьманом повипливало багато осіб, котрим зовсім чужі інтереси України та народу, і ці люди, користуючись ментом, хапають все, що підвертається під руку, а другі робляться більшовиками»[167].
М. Капустянський одним з головних факторів поразки армії УНР взимку 1919 р. назвав «соціально-політичний конфлікт»: боротьбу між кадровим і молодим, демократично налаштованим старшинством. Загалом генерал навів десять факторів, які призвели до поразки армії УНР, але саме впливу отаманщини приділив найбільшу увагу[168].
Інформацію про негативний вплив отаманщини на процеси державотворення спостерігаємо й на шпальтах української преси 1919 року. Основна маса критичних матеріалів припадає на лютий 1919 р., що свідчить про поширення виявів отаманщини та набуття цим процесом ознак масовості саме наприкінці січня – на початку лютого 1919 року. «З’явилася така маса самочинних полковників і навіть отаманів, що коли цьому не зробиться стриму, то буде їх більше чим козаків. Це просто осмішує нас перед чужинцями і своїми, коли на кожнім місці, в кожнім шиночку, на кожній станції видно „отаманів“ та „полковників“ – без війська, без належної поведінки і пошани для себе та інших»[169].
Причини
З’ясуймо: чому система, яка мислилася Головним Отаманом здатною зміцнити українську державність, невдовзі стала потужною деструктивною силою? Чому проти С. Петлюри виступили особистості, до піднесення яких він мав прямий стосунок? Уже в еміграції, міркуючи над цим феноменом, Головний Отаман намагався пояснити його неправильним розумінням своїх ідей, а також використанням наданих повноважень для «персональних амбіцій або для власних цілей»[170].
Недосконала отаманська влада відразу виявила свої вади, що визнав С. Петлюра. Зловживання отаманами владою призвели до «утворення квазіфеодальної системи військових лідерств, стихійно, майже номінально, згрупованих у пухку піраміду ієрархічного підпорядкування»[171].
М. Стахів пропонував корінь цього явища шукати у «специфічних обставинах в Україні, які мусили породити отаманщину»: трикратна зміна влади, двократна окупація, більшовицька та анархічна пропаганда. Він вважав, що причини отаманщини переважно об’єктивні, витворені не тільки у специфічних українських обставинах, а й насамперед у загальних революційних відносинах Східної Європи того періоду. Значну роль у поширенні отаманщини відіграли й особистості її лідерів. Заслуговують на увагу і слушні думки О. Михайлюка, В. Лозового, Т. Портнової, Д. Архірейського та В. Ченцова про природу селянства,
ЦДАВО України. – Ф. 2248. – Оп.1. – Спр. 7. – Арк. 83–83 зв.
Україна. 1919 рік: М. Капустянський «Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919 році». Є. Маланюк «Уривки зі спогадів». Документи і матеріали: Документально-наукове видання. – К., 2004. – С. 86.
Вістник УНР. – 1919. – 7 лютого.
Петлюра С. Статті. Листи. Документи. У 4 т. – Н.-Й., 1979. – Т. 2. – С. 518.
Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917–1919 рр.: Історико-генетичний аналіз. – К., 1995. – С. 159.
