працює її мозок.
– Може, хтось із тих, хто прийдуть на похорон, потім погодяться дати інтерв’ю, розкажуть про Тома щось, чого ми не знали, або висловлять свої припущення про те, яким стане життя Джо. Можливо, і Джо поговорить з нами. Я хочу уявити собі, яким життя Джо є зараз, і яким воно стане. – Вона говорить це, без упину обертаючись, щоб бачити все навколо себе.
– Достобіса самотнім і нещасним, я припускаю, – кидає Соломон, утрачаючи самовладання.
Вона розгублено дивиться на нього:
– А потім знайдемо тобі щось поїсти. Щоб ти не відгриз мені голову.
– Так, це цікава історія. Так, людям вона сподобається. Так, я теж хотів би знати відповіді. Але варто хоч трохи думати про те, як їх здобувати. Будь чуйнішою, Бо.
– Я і так чуйна.
Він дивиться на неї. Він часто говорить їй, що в неї відсутня деталь, яка відповідає за чуйність, що її не вмонтували, коли вона народилася. Її чесність може бути різкою, болючою, вона ще досі не навчилася співчувати і, може, ніколи й не навчиться.
Гуган-Барра – поселення, розташоване на захід від Мекрума у графстві Корк. Воно назване на честь Святого Фінбара, який, кажуть, побудував монастир на озерному острові в шостому столітті. Через таку віддаленість у часи переслідувань папістів та нонконформістів він став широко використовуватись для таємних католицьких літургій, а тепер завдяки своїй красі це місце популярне для проведення весіль. Соломон не зовсім розуміє, чому Джо обрав саме цю церкву, він упевнений, що Джо не стежить за модою, і його не міг привабити романтичний краєвид. Ферма Тулінів настільки віддалена від людей, як тільки можна собі уявити, і все ж вона має належати до парафії, він не знає точно, до якої, а близнюки Тулін були людьми невіруючими, це незвичайно для їхнього покоління, але вони і є незвичайні.
– Тобі варто запитати його, чому він обрав саме це місце, – говорить він Бо, завдаючи сумку з обладнанням собі на плече. У всякому разі йому цікаво, чому.
– А тобі варто записати, як он там дзюркотить вода, – відповідає вона: вона вкрай не любить, коли хтось диктує, як виконувати її роботу.
Соломон сам іде робити запис. Бо час від часу вказує Рейчел місцину, закуток або предмет, які, на її думку, варто зняти, але здебільшого вона залишає їх наодинці з їхнім обладнанням. Через це Соломонові й подобається працювати з Бо. Цим їхні стосунки подібні до стосунків між близнюками Тулінами: Бо, Соломон і Рейчел розуміють, як кожному з них подобається працювати, і не заважають одне одному в цьому. Соломон почувається вільним на цьому місці, на відміну від інших робіт, за які береться заради грошей. Він провів зиму, фільмуючи загадкові, химерні й незвичайні частини тіла, а літо – на реаліті-шоу про схуднення, і все це висотувало з нього життя. Він вдячний за ці документальні фільми з Бо, за її цікавість. І найчастіше його в ній дратують саме ті риси, що допомагають йому звільнитися від тієї буденної роботи.
Через годину зйомок з’явився похоронний автомобіль, і одразу за ним – вісімдесятирічний Джо за кермом свого «Лендровера», що не дуже часто виїздить
