м’яко!» – подумав він.
– Усе гаразд, сір, – сказав Галлек.
Лето ввімкнув подачу енергії на крила, відчув їхні помахи – раз, другий. Апарат здійнявся в повітря на десять метрів, стрімкі крила напружилися, і вони полетіли у височінь у м’якому шипінні реактивних двигунів.
– На південний схід, за Оборонну Стіну, – сказав Кайнс. – Я сказав вашому майстрові бархана зосередити обладнання там.
– Гаразд.
Герцог повернув на південний схід, і весь його повітряний конвой зайняв оборонну позицію.
– Дизайн та якість цих костюмів свідчать про високий рівень технологічного розвитку, – мовив Герцог.
– Одного дня я покажу вам фабрику на січі, – сказав Кайнс.
– Мені було б цікаво, – відповів Герцог, – я звернув увагу, що такі костюми також виготовляють у деяких гарнізонних містах.
– Жалюгідні підробки, – мовив на те Кайнс. – Кожен мешканець Дюни, який цінує власну шкуру, носить фрименський дистикост.
– І він скоротить утрати води до ковтка на день?
– Якщо його правильно одягнути, щільно припасувати підкладку на лобі й добре затягнути застібки, то найбільше води ви втрачатимете лише через долоні, – пояснив Кайнс. – Якщо не потрібно виконувати якусь дрібну роботу, надягайте рукавиці від костюма. Фримени, правда, надають перевагу соку з листя креозотового куща. Він пригнічує потовиділення.
Герцог кинув погляд униз і ліворуч на розтрісканий ландшафт Оборонної Стіни: розколини понівечених скель, жовто-коричневі клапті, посмуговані чорними лініями розлому порід. Здавалося, неначе хтось скинув цей ґрунт із космосу й лишив там, де він упав.
Вони перелетіли дрібну западину, посередині якої від каньйону й на південь простягалася чітка лінія сірого піску. Піщані коси стікали вниз – обриси пересушеної дельти виділялися на тлі темніших скель.
Кайнс відхилився назад, розмірковуючи про насичену водою плоть, яку він намацав під дистикостами. Вони носили щити на плащах, повільні паралізатори з дротиками на поясах, екстрені передавачі розміром з монетку на мотузках на шиях. Герцог із сином мали також ножі у піхвах, і піхви ті видавалися добре зношеними. Ці люди вражали Кайнса дивовижним поєднанням м’якості й військової сили. У них була розважливість, зовсім не властива Харконненам.
– Коли ви подаватимете Імператорові звіт про зміну влади тут, чи повідомите його, що ми дотримувалися правил? – запитав Лето. Він глянув на Кайнса, а тоді зосередився на маршруті.
– Харконнени пішли; ви прийшли, – відказав Кайнс.
– І чи все так, як має бути? – запитав Лето.
Миттєве вагання проявилося в напруженні м’язів уздовж щелепи Кайнса.
– Як Планетолог і Суддя Зміни я прямо підпорядковуюся Імперії… мілорде.
Герцог жорстоко осміхнувся.
– Але ж ми обидва знаємо, як усе є насправді.
– Нагадаю вам, що Його Величність підтримує мою роботу.
– Справді?
