до себе й занурюючи їй обличчя у волосся. – Смугаста риба, теж мені». Наче не було істотніших справ, яким варто присвятити увагу. Про які варто б думати.
«Може, і моделі парусників, – думала хаотично Корал, ледь опановуючи дихання, що раз у раз переривалося. – Може, і військові фігурки, може, і риболовля на штучну мушку. Але те, що враховується… Що по-справжньому враховується… Це те, як він мене обіймає».
Ґеральт її обійняв. Так, начебто вона була для нього всім світом.
У першу ніч спали вони не дуже багато. А навіть коли Литта заснула, відьмак зі сном мав проблему. Рукою вона обхопила його в талії так сильно, що він ледь дихав, а ногу закинула йому поперек стегон.
Другої ночі була вона менш завойовницькою. Не тримала його й не обіймала так сильно, як попередньо. Мабуть, не боялася вже, що під ранок він утече.
– Ти замислився. Обличчя маєш мужнє й суворе. Причина?
– Задумався… Гм… Над натуралізмом нашого зв’язку.
– У чому справа?
– Я ж кажу. У натуралізмі.
– Здається, ти використав слово «зв’язок»? Воістину, може здивувати широта використання цього поняття. Схоже, настав у тебе посткоїтальний смуток. Стан і насправді натуральний, той, що стосується всіх вищих істот. Навіть у мене, відьмаче, слізка на оці виступає… Веселіше, веселіше! Я пожартувала.
– Ти мене привабила. Наче самця.
– Що там іще?
– Ти мене привабила. Наче комаху. Фрезійно-абрикосово-магічними феромонами.
– Ти серйозно?
– Не злися. Прошу, Корал.
– Я не злюся. Навпаки. Якщо подумати, то мушу визнати твою правоту. Так, це натуралізм чистої води. Тільки що все геть навпаки. Це ти мене заморочив та звабив. З першого погляду. Ти природно та анімалістично станцював переді мною шлюбний танець самця. Підстрибував, тупав, розпушував хвоста…
– Неправда.
– …розпушував хвоста та бив крилами, наче тетерук. Кукурікав та кудкудакав…
– Я не кудкудакав.
– Кудкудакав.
– Ні.
– Так. Обійми мене.
– Корал?
– Що?
– Литта Нейд… Це ж також не твоє справжнє ім’я, вірно?
– Моє справжнє було б непросто промовити.
– Це як?
– А скажи швидко: Астрід Литтнейд Асгейррфіннбьорнсдоттір.
– Розумію.
– Сумніваюся.
– Корал?
– Ага?
– А Мозаїка? Звідки в неї таке прізвисько?
– Знаєш, відьмаче, чого я не люблю? Запитань про інших жінок. Особливо коли той, який питає, лежить зі мною в ліжку. І розпитує замість того, щоби зосередитися на тому, на чому він саме зараз тримає долоню. Ти б не відважився на щось подібне, якби був
