що як чародійка вона недоторканна, а єдине, що король може, – це теревенити. Утім, стрималася від того, щоби прямо повідомити йому, що в королівстві його скрегоче та смердить уже віддавна, що ладу в ньому стільки, як кіт наплакав, а єдина гармонія, яку знають мешканці, – то інструмент музичний, різновид акордеона. І що вплутувати в те жінок, материнство чи його небажання – доказ не лише мізогенії, але й кретинізму.
– У твоєму другому висновку, – сказала вона натомість, – уперто повертався мотив помноження багатства й добробуту. Я чудово тебе розумію, бо й мій власний добробут дивовижно мені до вподоби. І я ні за що у світі не відмовлюся від усього, що добробут мені забезпечує. Я вважаю, що жінка має право народжувати, коли хоче, і не народжувати, коли не хоче, але через це не стану дискутувати, бо кожен має право на якісь там погляди. Зверну лише увагу, що за надану жінкам медичну допомогу я беру платню. Це досить посутнє джерело моїх прибутків. У нас, королю, економіка вільного ринку. Не втручайся, дуже прошу, у джерело моїх прибутків. Бо прибутки мої, як ти добре знаєш, це також прибутки Капітулу й усього братства. А братство геть погано реагує на спроби ущемлення своїх прибутків.
– Чи не намагаєшся ти мені погрожувати, Нейд?
– З чого б то? Мало того, я заявляю про допомогу й співпрацю, що заходить ген як далеко. Знай, Белогуне, що якщо через експлуатацію та грабунки, які ти впроваджуєш, дійде в Кераці до безладдя, якщо запалає тут, пишномовно кажучи, смолоскип бунту, якщо підніметься бунтівний мотлох, аби витягнути тебе звідси за шию, скинути з трону й відразу після того повісити на сухій гілляці… Тоді зможеш розраховувати на моїх побратимів. На чародіїв. Прийдемо ми з допомогою. Не допустимо ані заколотів, ані анархії, бо й нам вони не з руки. Тож отримуй і примножуй багатство. Примножуй спокійно. І не перешкоджай примножувати іншим. Дуже прошу й добре тобі раджу.
– Радиш?! – аж захлинувся, устаючи зі стільця, Зандер. – Ти радиш?! Батькові?! Батько є королем! Королі порад не слухають, королі наказують!
– Сідай, сину, – скривився Белогун, – і сиди тихенько. А ти, чарівнице, слухай сюди. Маю тобі дещо сказати.
– Ну?
– Я беру собі нову дружину… Сімнадцять рочків… Вишенька, скажу тобі. Вишенька на кремі.
– Вітаю.
– Роблю я це з поглядів династичних. Через турботу про спадкоємність і лад у державі.
Егмунд, який доти мовчав, наче камінь, підвів голову.
– Спадкоємність? – гарикнув, а злий блиск його очей не оминув уваги Литти. – Яку таку спадкоємність? Ти маєш шістьох синів і вісім дочок, враховуючи побічних! Мало тобі?
– Сама бачиш, – махнув кістлявою рукою Белогун. – Сама бачиш, Нейд. Мушу подбати про спадкоємність. Чи маю залишити корону й королівство тому, хто таким ото чином звертається до батька? На щастя, я ще живу й правлю. І правити маю намір довго. Як уже сказав, я одружуюся…
– І?
– Якби… – Король почухав
