на стіл клади! – повторила вона. – Оглух?
Одна з її підвладних, досі схилена над мискою, трохи підвелася й перднула гучно й протягло. Її товаришки зареготали. Ґеральт помахав рукавичкою. Стражниця дивилася на його мечі.
– Гей, дівчатка! Ідіть-но сюди!
«Дівчатка» встали досить неохоче, потягуючись. Усі, як помітив Ґеральт, одягнені були в стилі, скоріше, вільному й напівоголеному, а головно – такому, що дозволяв похвалитися м’язами. Одна мала на собі короткі шкіряні штани зі штанинами, розпоротими по швах, аби влізли туди стегна. А за одяг від талії вгору слугували їй головно хрест-навхрест сплетені ремені.
– Відьмак, – заявила. – Два мечі. Сталевий та срібний.
Друга, висока й широка в плечах, як й інші, безцеремонним рухом полізла під сорочку Ґеральта, схопилася за срібний ланцюжок, витягла медальйон.
– Знак він має, – підтвердила. – Вовк на знаку, з вишкіреними зубами. Виходить, і справді відьмак. Пропустимо?
– Правила не забороняють. Мечі він здав…
– Власне. – Ґеральт спокійно включився в перемовини. – Я здав. Обидва вони, сподіваюся, будуть у депозиті під охороною? З отриманням за розпискою? Яку я зараз отримаю?
Стражниці, шкірячи зуби, оточили його. Одна штурхнула наче неохоче. Інша голосно перднула.
– Отим розписуюся, – пирхнула.
– Відьмак! Найманий убивця потвор! А мечі віддав! Відразу! Покірний, наче який молокосос!
– Морквинку свою також би здав, якби наказали!
– То накажемо йому! Га, дівулі? Нехай виймає з матні!
– Погляньмо, які в тих відьмаків морквинки!
– Досить, – гарикнула комендантка. – Щось розігралися ви, дірки! Гонсхореку, сюди, швидко! Гонсхореку!
З приміщення поруч вигулькнув лисий і немолодий мосьпан у бурій опанчі та вовняному береті. Відразу як увійшов, розкашлявся, зняв берет і розпочав ним обмахуватися. Мовчки взяв обкручені ременями мечі, зробив Ґеральтові знак, аби він ішов слідом. Відьмак не зволікав. У мішанці газів, що наповнювали кордегардію, гази кишкові починали вже рішуче переважати.
Приміщення, до якого вони увійшли, розділяли солідні залізні ґрати. Мосьпан в опанчі заскрипів у замку величезним ключем. Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами[6]. Відкрив обшарпаний реєстр, шкрябав у ньому поволі й довго, безперестанно кашляючи, ледь переводячи подих. Нарешті тицьнув Ґеральтові розписку.
– Я так розумію, що мої мечі тут у безпеці? Під ключем і під охороною?
Бурий мосьпан, важко дихаючи та сапаючи, зачинив ґрати, показав йому ключ. Ґеральта це не переконало. Кожні ґрати можна розкрити, а звукові ефекти флатуленції[7] пані стражниць могли заглушити спроби вторгнення. Утім, виходу не було. Треба було вирішити те, заради чого він прибув до Керака. І якнайшвидше полишити
Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами – серед досить відомої читачеві зброї автор згадує корди – бойові ножі з широким лезом та односторонньою заточкою (зокрема, від тієї назви походить слово «кортик») – та кортеласи (або інколи «корделанси», назву яких виводять від «великий ніж, корд») – короткі масивні шаблі, які часто застосовували під час абордажних боїв на морі.
…звукові ефекти флатуленції – флатуленція (від лат. flatus – «пердіж») – це надлишкове накопичення газів у кишечнику; інакше кажучи – метеоризм.
