це ти пробував кокаїн? – запитав я.
О, та я зав’язав із десятого класу. Просто кажу, що так почуваюся весь час. Доки був у пустелі, я забув про це. Там я спав, мов дитина. Не пригадую, щоб там мене викручувало.
– А коли ти повернувся додому, перед останньою місією?
Сказитись можна. Немов у клітці. Як дика тварина в зоопарку. Я прокидався вранці й, може, мав секунду спокою. Потім відчував, як мене викручує, треба щось робити. Я стрибав із ліжка і забирався з будинку під три чорти, бігав, поки мій язик не повисав на плечі. Цілував маму в щоку, хапав пиво й гайда до підвалу, тягав там залізяки, поки мої м’язи починали труситися від напруги. Це давало мені полегшення на кілька годин. Решту дня я пиячив. Наркоти більше не торкався. Надто великий ризик для мене, розумієте?
– А Теммі, твоя дружина? Ти казав, що зустрів її на одній із своїх вилазок. Як вона вписується в цю картину?
Шон усміхнувся й підморгнув мені.
Ну, я чергував трах із пияцтвом. Трахатися й пиячити одночасно – ось що мене тримало в ті дні. Я просто зайшов до якогось бару, помітив там непогану теличку. Усе вийшло надто просто. Я говорю як мудак. Але я не знаю. У школі принаймні мені ніколи так не щастило. Можливо, дівчата мене жаліли, бо я мав повертатися туди.
Я не заперечував жодного слова з того, що він мені розповідав. Проте Шон мав усі якості, щоб приваблювати жінок.
Думаю, я просто втратив контроль. А наступного разу, коли я приїхав додому, то вже мав дитину й дружину.
Мушу сказати, що попри свою показну розбещеність, Шон Лоґан був глибоко порядною людиною. І це я говорю не тому, що він одружився з матір’ю своєї дитини. Шон – боєць. Він боровся за власне життя, за своє здоров’я. Стерпним його життя робила тільки звичка викладатися на повну, і все-таки юнак повернувся додому, коли йому повідомили про вагітність Теммі, і дуже старався кохати дружину й пізнавати дитину.
Проте він боявся цього часу. Він відрізнявся від чоловіків, які страждають від посттравматичного стресового розладу або тих, хто сів на голку високих доз адреналіну. Такі чоловіки зазвичай були нормальними, поки не вирушили на війну. Для Шона все було навпаки. Він прагнув війни, щоб урятуватися від себе самого.
Теммі описувала це так:
Я кохаю його. Будь ласка, не заперечуйте. Серйозно, я б померла, якби він навіть подумав, що я не кохала його з першої миті, як побачила. Це звучить по- дурному, але я просто покохала його. Я не можу навіть описати, що то був за день. Дощило, спека й задуха. Я прийшла з друзями до бару випити пива та пограти в більярд. Субота. Більше нічим зайнятися. Він був у барі, розповідав щось смішне про ті божевільні витівки, які влаштовував своїм товаришам в Іраку. Він ніколи не згадував нічого поганого. Завжди хотів, щоб люди сміялися. Шон міг підняти настрій кому завгодно, лише зайшовши до кімнати, розповівши одну зі своїх історій, просто всміхнувшись своєю неймовірною усмішкою. Тож я зайшла,
