прозирають якісь візерунки-емоції. Шон не вмів їх приховувати. Такої енергії й запалу, як у нього, я не зустрічав тривалі роки потому. Його специфічне почуття гумору заражало. Він змушував мене реготати, навіть попри те, що я докладав зусиль, аби залишатися серйозним. Такий фокус не вдавався жодному з пацієнтів, яких я лікував. Сміх неконтрольовано виривався з мого рота, немов лава з вулкана. Його любов була глибока й чиста. А його біль був п’янким.
Шон не пішов до коледжу, хоча здобув стипендію Браунського університету. Уявіть, він був аж такий дисциплінований і розумний. Але хлопець просто не міг всидіти на одному місці. Ми всі (більшість із нас) час від часу втрачаємо розум від наших почуттів. Згадайте про своє перше кохання. Чи про ту мить, коли ви вперше побачили свою новонароджену дитину. Можливо, ви колись пережили страх перед нещасним випадком або напад люті, коли хтось намагався завдати болю вам чи вашій родині. Тоді ви можете пригадати той стан, коли жили без їжі й сну, не контролюючи власні думки, які зосередилися на джерелі загрози вашому нормальному існуванню. Ви можете вважати, що відчуваєте «щастя», якщо джерело неспокою позитивне – наприклад, «закоханість». Але це не «щастя». Це порушення нормальної психічної рівноваги, спричинене страхом (як пристосувати нову ситуацію до нормального життя), невизначеністю (чи це нове залишиться, чи покине вас). Мозок цієї миті перебуває в ситуації регулювання, намагаючись визначити, що знадобиться для того, щоб пристосуватися до змін, до нового емоційного стану. Справжнє «щастя» настає тоді, коли взаємини трохи втихомирюються і стають стабільними. Коли ви спите вночі поряд зі своєю новою коханкою, знаючи, що вона нікуди не подінеться.
Уявіть собі, що, розбурхавши свою душу, ви ніколи не досягнете спокою й відчуватимете ці нові могутні емоції увесь час, що почуття нестабільності переслідуватиме вас постійно. Терпіти таке доволі болісно.
Ми, психіатри, діагностуємо такий стан як підвищену тривожність у тій чи цій формі. Іноді це називають обсесивно-компульсивним розладом. В інших випадках ми називаємо це генералізованим тривожним розладом. Тривожні розлади кваліфікуються як психічні хвороби. Ми маємо якось називати речі, щоб спілкуватися про те, що спостерігаємо, але це не те саме, що діагностувати фізичні недуги на кшталт грипу. Там немає мікробів, які можна побачити в мікроскоп. Ми маємо лише власні спостереження й, сподіваюсь, умовиводи.
Я лікував багатьох пацієнтів зі схожим діагнозом, але Шон був винятковим. Призначити цим пацієнтам відповідні ліки доволі складно. Я можу спустити їх назад на землю, але там вони й залишаться. Доки інші люди проходять від нормального стану до піднесення, ці пацієнти мають обирати. На мій погляд, це те саме, що наркоманія і зав’язка. Що б ви обрали – бути завжди тверезим, чи завжди п’яним? Я, звісно, обрав би тверезість.
Я не знав Шона доти, доки він не приєднався до морської піхоти. Йому виповнилося лише сімнадцять, і він, за його власним
