ідеями, що здавалося дивним, як це він ще не вибухнув, мов та петарда, розганяючи конфеті по всьому небу. Боб Салліван жив у Ферв’ю. У нього була габаритна дружина і троє синів, задіяні в родинному бізнесі. Він завжди їздив на останній моделі чогось – BMW, «феррарі», «порше». Дотримувався палеодієти, пив червоне вино без обмежень. Був щедрим, але амбітним, хотів балотуватися в законодавчий орган штату.
А ще Боб Салліван мав роман із Шарлоттою Крамер.
Ми схильні розмірковувати, чому люди зраджують своє подружжя. Шлюб невдалий, але діти не дають піти. Є сексуальні потреби, які не вдовольняються. Інші ж стають жертвами зваблення, їхній самоконтроль застують людські бажання. Це все не стосувалося Шарлотти.
У тій жінці жили дві особистості. Одна з них була випускницею Сміту зі ступенем у царині літератури. Вона – колишній помічник редактора часопису Коннектикут, а зараз домогосподарка й любляча мати двох прекрасних дітей, дружина Тома Крамера з родини науковців і викладачів. Вона – активний член клубу Ферв’ю, відома там бездоганними манерами й великим словниковим запасом. Вона старанно будувала свій дім, і цей дім є хороший, моральний, правильний – дім, яким можна пишатися.
Ніхто не знав іншої Шарлотти Крамер – дівчини, яка спала з чоловіком своєї матері й яку вигнали з дому. Ніхто не знав, що її родичі були неосвіченими алкоголіками, котрі заледве животіли й померли молодими. А сама Шарлотта щоночі роздягалася перед чоловіком удвічі старшим за неї, від якого тхнуло цигарками й немитим тілом. Ніхто не знав цього, крім Боба Саллівана.
Шарлотта посадила цю дівчину в клітку. Але вряди-годи вона починала так трусити ґрати, що ігнорувати її далі ставало небезпечно. Боб Салліван допомагав заспокоїти її, щоб та, інша Шарлотта, сиділа тихо у своїй в’язниці. Саме такою була ціна спокою Шарлотти Крамер із Ферв’ю.
Коли я з Бобом, то знову стаю тією дівчиною. Тією шльондрою, яку тягне на брудні речі. Боб – добрий чоловік, але ми обоє одружені, тож те, що ми робимо, погано. Я не знаю, як це пояснити. Я тяжко працювала, щоб мати «правильне» життя. Я маю на увазі життя, де немає місця лихим думкам і вчинкам. Але моя мітка завжди зі мною. Це як таємний курець, знаєте? Хтось, хто майже зав’язав із цигарками і радше помре, ніж зізнається, що ще дозволяє собі одну-єдину цигарку на день. Лиш однісіньку. Йому цього досить, щоб задовольнити свою пристрасть. Боб – моя цигарка.
Ви можете осуджувати Шарлотту Крамер за її цигарку. За таємну пристрасть, яку вона не годна контролювати. За те, що не говорила всієї правди. За те, що вона не розкрила чоловікові свої таємниці. І з вашого осуду цієї жінки я зроблю висновок, що ви сам є лицеміром.
Ніхто, далебі, ніхто з нас не демонструє всього себе жодній іншій живій душі. А якщо ви вважаєте себе інакшим, то дайте відповідь на такі запитання. Хіба ви ніколи не вдавали, ніби вам сподобалася жахлива бовтанина, якось приготована вашою дружиною? Ви ніколи не казали, що донька має гарний вигляд у жахливій сукні? Ви ніколи не кохалися з чоловіком, вдаючи
