style="font-size:15px;"> – Статися? – Ґлен звів догори брови.
– Атож. Тому я тебе сюди й привів. Сказав Френні: «Я його напою як слід, а тоді покопаюсь у нього в голові». Вона сказала: «Давай».
Ґлен усміхнувся.
– На дні винної пляшки чайного листя не побачиш.
– Не побачиш, але вона пояснила мені, що означає те, чим ти займався раніше, – соціологія. Це дослідження взаємодії груп. То зроби якесь розумне припущення.
– Позолоти ручку, чирвовий!
– Золото – без проблем, лисику. Завтра поведу тебе до Першого національного банку і мільйон доларів дам. Домовилися?
– Серйозно, Стю, – що ти хочеш знати?
– Та те саме, що, мабуть, і глухонімий Андрос. Що буде далі. Краще не знаю, як сказати.
– Буде якесь суспільство, – поволі промовив Ґлен. – Яке саме? Зараз важко сказати. Тут зараз майже чотириста людей. Гадаю, судячи зі швидкості, з якою вони з’являються зараз – дедалі більше з кожним днем, – до вересня нас буде вже тисячі півтори. До першого жовтня – чотири з половиною тисячі, а до того, як у листопаді випаде перший сніг і перекриє дороги – тисяч із вісім. Запиши: це прогноз номер один.
Стю й справді витяг блокнот із задньої кишені джинсів і записав, трохи насмішивши Ґлена.
– Мені в це важко повірити, – сказав Стю. – Ми вже практично всю країну пройшли, а нам і сотні людей ще не трапилося.
– Але ж вони з’являються, чи не так?
– Так, мало-помаленьку.
– Як ти сказав?
– Мало-помаленьку. У мене мама так казала. Ти що, на мою материнську мову бочку котиш?
– Ніколи не настане той день, коли я втрачу будь-яку пошану до власної шкури й покочу бочку на техаську маму, Стюарте!
– Ну так, звісно, з’являються. Ральф зараз вийшов на зв’язок із п’ятьма-шістьма групами: наприкінці тижня нас має налічуватися п’ятсот.
Ґлен знову всміхнувся.
– Так, і матінка Ебіґейл тримає з ним зв’язок своєю «радіостанцією», а по справжньому радіо вона говорити не буде. Каже, боїться, що її струмом вдарить.
– Френні так любить цю стареньку, – сказав Стю. – Частково тому, що та багато знає про пологи, а частково – просто любить та й годі. Розумієш?
– Розумію. Майже всі так само.
– Вісім тисяч людей до зими… – Стю повернувся до того, про що йшлося. – Отакої!
– Це проста арифметика. Скажімо, грип знищив дев’яносто дев’ять відсотків населення. Може, все не так уже й погано, але для певності припустімо таку цифру. Якщо грип смертельний на дев’яносто дев’ять відсотків, то він вигубив на хрін двісті вісімнадцять мільйонів людей – тільки у нас, – він поглянув на вражене обличчя Стю й похмуро кивнув. – Може, все й не так страшно, але, відштовхуючись від цієї цифри, можна робити доволі вірогідні припущення. А фашисти порівняно з ним – просто діти, чи не так?
– Боже мій, – промовив Стю.
– Але все
