швидко відказав Ґлен.
– Ні, її пропозиції має ратифікувати Представницький комітет, – мовив Стю й хитро додав: – Але може виявитися, що це ми формально засвідчуємо її рішення, а не навпаки.
Запала довга мовчанка. Ґлен підпер лоба долонею. Урешті сказав:
– Так, ти маєш рацію. Вона не може бути просто весільним генералом… як мінімум нам треба визнати імовірність того, що вона теж матиме власну думку. Ну, і тут я ховаю свою кришталеву кулю, східний Техасе. Бо вона, як кажуть ті, хто працює в царині соціології, інакше спрямована.
– Інакше – це куди?
– На Єгову? Тора? Аллаха? Пі-Ві Германа?[66] Яка різниця. Звідси висновок: те, що вона скаже, не обов’язково виходитиме з потреб суспільства чи його звичаїв. Вона слухатиметься якогось іншого голосу. Як Жанна д’Арк. Тож ти мені зараз дав побачити, що ми тут власними руками намагаємося запустити теократію.
– Тео-що?
– Тобто владу з Богом, – відказав Ґлен. Його це не надто тішило. – От у дитинстві ти, Стю, мріяв коли-небудь стати одним із семи верховних жерців при стовосьмирічній чорношкірій жінці з Небраски?
Стю вирячився на нього. Потім сказав:
– Вино ще є?
– Усе скінчилось.
– От фігня.
– Так, – сказав Ґлен.
Вони мовчки подивилися один одному в обличчя й розсміялися.
Певне, то був найкрасивіший будинок, у якому за своє життя мешкала матінка Ебіґейл, і, сидячи на веранді, вона пригадувала комівояжера, який прийшов до Гемінгфорда ще у 1936 чи 1937 році. Такої медової мови вона ніколи в житті не чула ні до того, ні після: він своїми словами пташок із дерев би виманив. Вона спитала цього молодого чоловіка на ім’я містер Дональд Кінг, яку справу він має до Еббі Фрімантл, і він відказав:
– Моя справа, мем, – це задоволення. Ваше задоволення. Чи любите ви читати? Слухати радіо, можливо? Чи, може, просто покласти своїх зморених коней на ослінчик і слухати, як світ котиться великою доріжкою всесвітнього кегельбану?
Вона відзначила, що все це їй подобається, не додаючи, що «моторолу» вони продали місяць тому за дев’яносто паків сіна.
– Ну, ось таке я і продаю, – сказав їй улесливий мандрівний крамар. – Це можна назвати пилососом «Електролюкс» із усіма пристосуваннями, але насправді мій товар – вільний час. Вмикайте – відкривайте для себе нові простори відпочинку. А платити майже так само легко, як виконувати хатні обов’язки завдяки цій речі.
Тоді стояла глибока депресія, і вона не могла навіть назбирати двадцять центів на стрічечки, щоб подарувати внучкам на дні народження, і «Електролюкс» був просто неможливий. Але ж оцей містер Дональд Кінг із Перу, що в штаті Індіана, так солодко говорив. Оце так! Вона більше ніколи його не бачила, але й імені його теж не забула. Вона просто закластися могла, що він розіб’є серце якій-небудь білій домогосподарці. Матінка Ебіґейл так і не придбала пилососа до кінця війни з нацистами, коли раптом
Персонаж популярних комедійних фільмів 1980-х років, дорослий із наївно-дитячим поглядом на життя. Роль виконував актор Пол Рубенс.
