пари.
Вона вирішує зварити каву, але в номері немає чайника.
– Та що ж це таке! – говорить вона вголос. І вирішує, що ненавидить Париж.
І саме в цю мить Нелл помічає на підлозі відкритий конверт, із якого щось визирає. Вона нахиляється й піднімає його. Усередині два квитки на виставку художниці, про яку вона ніби десь чула. Нелл перевертає конверт. Мабуть, його загубила та американка. Вона кладе квитки в кишеню. Пізніше вона вирішить, що з ними робити. А зараз потрібно трохи підфарбуватися, вкласти волосся і йти пити каву в кафе.
На вулиці при денному світлі Париж подобається їй значно більше. Вона йде вулицею, доки не знаходить миле на вигляд кафе, і замовляє каву з круасаном. Нелл обирає столик на вулиці. Вона здригається від холоду й сідає за столик поряд із якимись людьми, які також п’ють каву. Вона гладить песика літньої французької пані, яка сидить поряд, її шарф нагадує японське оригамі. Нелл робить кілька фото. Якийсь француз вітається з нею, злегка піднімаючи капелюха, і вона не може стримати усмішку.
Кава дивовижна, і круасан – справжня смакота. Вона занотовує в записнику назву кави, якщо їй раптом захочеться повернутися. Вона залишає чайові й повертається в готель. Нелл думає: «Що ж, у мене були й гірші сніданки». На протилежному боці вулиці помічає крамницю із сумочками й вирішує підійти ближче. Вона стоїть біля вітрини, ще ніколи дівчина не бачила таких елегантних сумок – з уміло обробленої шкіри, дивовижних пастельних кольорів. Крамниця нагадує декорації до кінофільмів. Нелл іде далі й раптом чує віолончель. Вона роззирається довкола, доки не помічає вікно, з якого линуть ці дивовижні звуки. Нелл слухає, а тоді сідає на сходи біля будинку. Це найпрекрасніше, що вона коли-небудь чула. Коли музика затихає, на балконі з’являється дівчина, тримаючи в руках віолончель, і дивиться вниз. Нелл встає, трохи ніяковіючи, а тоді йде далі, занурена у власні думки.
Вона все ще не може вирішити, що робити. Повільно йдучи й сперечаючись сама із собою, вона записує в нотатнику всі «за» і «проти» того, щоб узяти квиток на потяг на п’яту. Якщо вона поїде, то зможе встигнути на вечірній потяг до Брайтона й зробити дівчатам сюрприз, урятувавши таким чином власні вихідні. Вона зможе напитися, розповісти їм усе, а вони за нею доглядатимуть. Навіщо іще потрібні подруги, зрештою?!
Але думка про те, що доведеться витратити ще сто п’ятдесят фунтів на й так провальні вихідні, засмучує її ще більше. До того ж вона не хоче, щоб її перша подорож у Париж закінчилася капітуляцією. Їй не хочеться, щоб Париж став для неї місцем, де її кинули й звідки вона втекла додому, не поглянувши навіть на Ейфелеву вежу.
Вона все ще в роздумах, коли доходить до готелю, тому пригадує про квитки, лише сягаючи в кишеню по ключі. Нелл дістає конверт.
– Перепрошую, – звертається вона до адміністраторки. – Ви часом не знаєте, де та жінка, з якою ви мене вчора поселили? Номер сорок два.
Адміністраторка перегортає сторінки книги реєстрації.
– Вона виписалася сьогодні вранці. Гадаю… сімейні обставини. – На обличчі жодних емоцій. – У ці вихідні у багатьох виникли сімейні обставини.
