в кошик для білизни, старі газети лежать біля дверей, і пізніше він здасть їх на переробку, посуд вимито й складено в сушарці. Усе стоїть на своїх місцях. Він умився, поголився й одягнувся. Тепер ніщо не зможе завадити йому писати роман. Він кладе сторінки, які вдалося знайти, на стіл біля ноутбука, складає їх у потрібному порядку, відкриває текстовий редактор. Перед ним постає порожня сторінка, він уважно дивиться на неї.
Час іде. Він перечитує кілька сторінок, а тоді відкладає їх убік. Потім бере в руки аркуш і якусь мить уважно його вивчає, повертається до ноутбука й кладе пальці на клавіатуру. Перевіряє мобільний. Дивиться у вікно на сірі дахи. Після того йде у ванну. Повертається до ноутбука. Нарешті він дивиться на годинник, встає й бере свою куртку.
Біля невеликого кіоску перед Нотр-Дамом порожньо. Фаб’єн зупиняє мопед, знімає шолом і якусь мить дивиться на Сену, спостерігаючи, як пропливає катер із туристами, які щось вигукують і роблять фото крізь величезні вікна. Невеличкий човен «Троянда Парижа» з кількома дерев’яними сидіннями спокійно стоїть, пришвартований до пірса, порожній. Фаб’єн дістає з багажника мопеда пакунок і спускається до кіоску, де сидить його батько, читаючи газету.
– Лосось, – говорить він, простягаючи батькові пакунок.
Клемен цілує сина в обидві щоки, розгортає пакунок, відламує шматочок, кладе до рота й ретельно розжовує.
– Непогано. Перекажи, щоб наступного разу клав менше кропу, ми ж не в Росії. А тісто доволі смачне.
– Немає роботи?
– Усе цей катер. Він забирає всіх туристів.
Вони мовчки дивляться на воду. До набережної спускається якась пара, але, зупиняючись біля кіоску, закохані якусь мить вагаються і йдуть геть. Фаб’єн чухає гомілку.
– Якщо я тобі сьогодні не потрібен, то можна я піду на виставку Кало?
– Хочеш побачитися із Сандрін?
– Ні, мені подобається Фріда Кало, – промовляє Фаб’єн, хитаючи головою.
– Звісно, подобається, – відповідає Клемен, дивлячись на воду. – Ти не часто говориш про щось іще.
– Вона казала, що я ніколи не зможу змінити своє життя. Я лише… хочу їй показати. Мені подобається мистецтво, я можу змінитися. О, а ще я прибрав у квартирі.
Між ними зависає коротка тиша. Фаб’єн кидає насмішкуватий погляд на батька, коли той плескає себе по кишенях, ніби щось шукаючи.
– Намагаюся знайти твою медаль, – говорить Клемен.
Фаб’єн стоїть, криво всміхаючись.
– Я повернуся о четвертій, тату. Якщо раптом тобі буде потрібна моя допомога.
Клемен доїдає лосося. Він обережно складає папір у невеликий квадратик і витирає рота. Вільною рукою тисне синові руку.
– Сину, – говорить він, коли Фаб’єн уже збирається йти, – відпусти її. Не сприймай усе так серйозно, гаразд?
Сандрін завжди казала, що він занадто пізно прокидається. І тепер, потрапивши в кінець черги, розмежованої знаками з написами «Звідси до входу на експозицію година», «Дві години до входу», Фаб’єн сварить
