Нелл, коли бачить, що він приніс.
– Час для текіли, – відповідає він. – По одній. Просто так.
– Адже ти в Парижі й зараз суботній вечір, – додає Еміль. – Та й узагалі хіба для текіли потрібен привід?
Фаб’єн почувається живим і безстрашним. Він хоче, щоб Нелл сміялася до самого ранку. Він хоче піти з нею в клуб і танцювати, тримаючи її за талію та дивлячись їй у вічі. Він хоче прокидатися вранці, наповнений сенсом, сповнений думками про веселощі й паризькі вулички. Він хоче купатися в почутті надії, що тепер усе буде по-іншому, що поряд буде хтось, хто бачитиме в ньому лише найкраще.
– Не потрібен. Звісно, якщо Нелл не проти.
– Нелл, – говорить Рене. – Що означає твоє ім’я? Це звичайне англійське ім’я?
– Це найгірше у світі ім’я, – промовляє Нелл. – Моя мати назвала мене на честь одного з персонажів творів Чарльза Діккенса.
– Що ж, могло бути гірше. Ти могла б бути… як її там… міс Хавішем.
– Мерсі Пексніфф.
– Фанні Дорріт.
Вони починають реготати.
– Звідки ви всі стільки знаєте про Діккенса? – запитує Нелл, хихочучи.
– Ми разом вивчали англійську літературу. Фаб’єн постійно читає. Це жахливо. Ми ледь не побилися, щоб витягти його. – Еміль підіймає келиха. – Він ніби, ніби… як же це… відлюдник. Він відлюдник. Гадки не маю, як тобі вдалося витягти його сьогодні. Але я цьому неймовірно радий. Salut![12]
– Salut! – відповідає вона, а тоді дістає з кишені телефон і дивиться на екран. Вона виглядає шокованою й вдивляється уважніше в повідомлення, ніби намагається переконатися в тому, що правильно його прочитала.
Повідомлення від Тріш: «З тобою все гаразд???»
– Усе гаразд? – запитує Фаб’єн, коли Нелл нічого не відповідає.
– Так, – відповідає вона. – Моя подруга трохи мене здивувала. То… куди йдемо далі?
На годиннику пів на третю ранку. Фаб’єн випив більше, ніж випиває за весь тиждень. Від сміху в нього вже болить бік. Раптом починає лунати одна з улюблених мелодій Фаб’єна, яку він завжди вмикав під час прибирання в ресторані, доки його шеф її не заборонив. Еміль зривається на ноги, залазить на барну стійку й починає танцювати, б’ючи себе в груди й всміхаючись людям унизу. Градус веселощів наростає.
Фаб’єн відчуває, як Нелл торкається його руки. Вона усміхається, її волосся вологе від поту, деякі пасма вибилися із зачіски. Трохи раніше вона зняла своє пальто, і тепер вони підозрюють, що більше його ніколи не побачать.
Рудоволоса дівчина залазить на барну стійку поряд з Емілем і також починає танцювати. Вони витанцьовують, попиваючи пиво з пляшок. Бармен стоїть позаду, спостерігаючи й час від часу прибираючи склянки від випадкового удару ногою. Це не вперше бар Зейделя перетворився на танцмайданчик і точно не востаннє.
Нелл намагається щось сказати Фаб’єнові.
Він нахиляється до неї, щоб почути, що вона говорить, і відчуває легкий аромат
Будьмо! (
