говорити з таксистом.
6. У мене можуть виникнути складнощі з поверненням у готель уночі.
7. У мене дурнуватий вигляд.
8. Мені потрібно буде вдавати, що я імпульсивна.
9. Мені доведеться говорити французькою, їсти французькі страви перед французами.
10. Якщо я рано ляжу спати, то прокинуся рано в гарному настрої й встигну на потяг додому.
Вона сидить, дивлячись на акуратний перелік аргументів «за». А тоді перегортає сторінку й пише:
1. Я в Парижі.
Якусь мить вона дивиться на написане. А тоді, коли годинник показує восьму, вона запихає записник у сумку, хапає пальто й біжить вузькими сходами вниз, на рецепцію.
Він уже тут, стоїть, обпершись на стійку, і теревенить з адміністраторкою. У Нелл починають палати щоки. Вона підходить до них, її серце мало не вистрибує з грудей, вона намагається дібрати слова, щоб пояснити свою дивну поведінку. Але що б вона не казала, це звучатиме по-дурному. І одразу стане зрозуміло, що вона просто злякалася з ним зустрітися.
– О, це ви, мадемуазель, а я якраз казала вашому другові, що ви трохи затримаєтеся, – промовила Маріанна.
– Ну що, готова? – запитує Фаб’єн, усміхаючись.
Вона не пригадує, щоб хтось іще так радів від зустрічі з нею, звісно, якщо не брати до уваги собаку сусідів, який постійно намагається дуже непристойно тертися об її ногу.
– Мадемуазель, якщо ви повернетеся після опівночі, вам знадобиться ввести на вході цей код. – Адміністраторка передає Нелл невелику картку. – Як добре, що ваш живіт більше не болить.
– Ти добре почуваєшся? – запитує Фаб’єн, даючи їй шолом.
Паризький вечір прохолодний і трохи морозний. Вона ніколи раніше не каталася на мопеді. Вона десь читала про те, що в аваріях із мопедами гине багато людей. Але вона все ж таки одягає шолом, Фаб’єн уже за кермом, махає їй, щоб сідала.
– Усе вже добре, – відповідає Нелл.
«Будь ласка, не дай нам загинути», – думає вона.
– Чудово. Що ж, спершу ми трохи вип’ємо, потім, можливо, поїмо, але зараз я хочу показати тобі Париж, домовилися?
Вона обіймає його за талію, мопед зривається з місця й зникає в паризькій ночі.
9
Фаб’єн зі свистом несеться вулицею Ріволі, оминаючи авто, відчуваючи, як стискаються руки дівчини на його талії щоразу, як він додає швидкості. Він зупиняється на червоний і запитує:
– Усе гаразд? – Через шолом його голос звучить глухо.
Вона усміхається, кінчик носа злегка почервонів.
– Так, – говорить вона й бачить, як він усміхається.
Сандрін завжди їздила з ним без жодних емоцій, ніби намагаючись приховати те, що вона насправді думає про його стиль водіння. А ось ця англійка верещить і регоче, її волосся розлітається в різні боки, а коли він особливо різко маневрує в транспортному потоці, вона кричить: «Боже мій! Божечки!»
Він везе її жвавими проспектами, бічними вуличками, вискакує через міст Турнель на острів Сен-Луї,
