весни заклав пальметний сад, потім побудував завод і почав виробляти концентровані соки, а ще за кілька років увійшов до кола найбагатших людей регіону. Сім’ю – дружину й двох доньок-близнючок – чомусь до себе не забирав. Їздив до них майже щодня аж до сусідньої області. Подейкували, що й там у нього бізнес.
Якось він підвернув ногу і потрапив до Ірини Миколаївни на прийом. Без черги зашкандибав до кабінету. Незважаючи на те, що вона розмовляла з пацієнтом, по-хазяйськи всівся на кушетку й вимогливо кинув:
– Докторе, робіть щось швидше, бо мені за дві години необхідно бути в Києві.
Обмацуючи його спухлу стопу, Ірина Миколаївна вловила тонкі пахощі дорогих парфумів, хвилюючий чоловічий дух… пташкою затріпотіло серце, запалало обличчя. Підвела очі, стрілася з пильним поглядом, і враз обох блискавкою пронизала хіть.
Того ж таки вечора вона стала Максимовою коханкою…
В інтимних стосунках він був ненаситним і вимогливим. Так виснажував її за ніч, що, йдучи вранці на роботу, аж хиталася від недосипання та втоми. А що він не хотів оберігатися, не дивлячись на пігулки, які регулярно ковтала, вона кілька разів «залітала» і мусила робити аборти. Максим сказав, що байстрюків плодити не збирається…
Їхні взаємини стали головною темою місцевих пліток. Максимові це було байдуже, він жив у зовсім іншому світі – світі бізнесу й грошей. Що йому були прості люди? Він би щиро здивувався, коли б хтось насмілився зробити йому у вічі закид щодо приватного життя. Вона ж, скріпивши серце, теж вирішила не зважати, бо в неї була велика мета…
На її здійснення пішло три роки. Яких лише принижень не перетерпіла, щоб стати Іриною Миколаївною Кривець. Але виявилось, що більшість із них ще попереду.
За тиждень після одруження Кривці перебрались у новий будинок, а на ранок Максим заявив:
– Сьогодні ж розраховуйся з роботи. Мені не потрібні твої копійки. Я хочу мати в домі ідеальний порядок, у будь-який час, коли мені знадобиться, має бути накрито на стіл, і ти повинна мати вигляд королеви.
Колись вона прагнула не працювати, пожити задля себе, та зараз відчула себе в тісній клітці, на яку чіпляють важкий замок.
Її слабкі протести Максим звів нанівець жорстким поглядом і однією фразою:
– Я не хочу бачити тебе втомленою і заклопотаною чимось іншим, аніж мною.
Вона спробувала поринути з головою у свої нові обов’язки і з жахом виявила, що є для чоловіка зручною й потрібною, але всього на всього річчю. Ніколи не казав їй куди їде, коли повернеться, нічого не розповідав, не радився. Часто дзвонив із мобільного:
– Накрий стіл на двох… трьох, чотирьох… Я буду за годину.
Вона тоді літала, збиваючись з ніг. Це була якась віддушина. Вишукано вдяглася, робила макіяж, приязно прислуговувала чоловікові та гостям, слухала на свою адресу компліменти. За тим знову наставала сіра одноманітність. Треба було слідкувати за ладом у величезному будиноку
