Дмитро заплигнув у салон, намацав ключ запалювання у замку і, ревонувши двигуном, зірвався з місця.
Заповнені покинутим транспортом вулиці міста вже не пригнічували, як це було на початку. Тепер він ставився до них як до чогось, що було само собою зрозумілим. Вправно крутив кермом, кидаючи джип у вузькі проміжки між автомобілями у заторах, вдавлював педаль акселератора у підлогу на більш вільних дільницях шляху і швидко просувався до виїзду з міста. Фари, як і напередодні, вихоплювали з темряви чорні дерева, сиві стіни будинків і пусті тротуари мертвого міста, але Дмитро не відчував себе покинутим. У нього була мета, а розмова з батьками доводила – про нього пам’ятають і йому допоможуть. Тому, що це був не сон. Дмитро навіть не намагався осмислити, чим була та розмова, але у її реальності сумнівів не мав. Залишилось розібратись у ситуації, і саме це допоможе зробити візит на вулицю Квіткову.
Варварів Дмитро помітив, коли до кільця на виїзді з міста залишалось не більше кілометра. Їхній низький спортивний кабріолет вискочив з бічної вулички і швидко помчав напереріз автомобілю Дмитра. Переслідувачі махали руками, наказуючи зупинитись. Помітивши їх, Дмитро навіть не здивувався. Перемкнув передачу на вищу і додав газу, кинувши машину на протилежний переслідувачам тротуар. Швидко об’їхав кілька схожих на пусті акваріуми тролейбусів, відпихнув бампером переповнений сміттям контейнер і переїхав велосипед, який лежав просто на тротуарі. На мить втратив з поля зору переслідувачів. Побачив світло їхніх фар, коли, залишивши позаду кільце, мчав широкою стрічкою автостради у долину. Здивовано відзначив: не дивлячись на те, що спідометр його машини показував півтори сотні кілометрів на годину, кабріолет переслідувачів швидко до нього наближався. Вилаявшись, Дмитро спробував додати швидкості і вже за хвилину входив у небезпечний поворот на швидкості майже у двісті кілометрів на годину. На переслідувачів це не справило враження – невеличкий присадкуватий автомобіль продовжував рости у дзеркалах заднього огляду.
Коли стрілка спідометра вказала на швидкість у двісті десять кілометрів за годину, Дмитро зрозумів, що відірватись від переслідувачів він не зможе. Потрібно було вдаватись до інших заходів. Інакше неповороткий «хаммер» легко вилетить з дороги, перетворившись для Дмитра на оригінальну тюнинговану домовину. Крім того, максимальна швидкість автомобіля переслідувачів, очевидно, була значно вищою від тієї, на яку спроможний позашляховик. Дмитро підняв ногу з педалі акселератора і, обмислюючи свій наступний крок, заходився спостерігати, як кабріолет порівнявся з ним, зайнявши ліву смугу руху. Один з чоловіків у кабріолеті вказав на автомобіль Дмитра стволом автомата.
– Зупинись! – почув Дмитро крізь шипіння вітру за вікном. – Я наказую тобі зупинитись!
Дмитро посміхнувся крижаною посмішкою і продемонстрував у вікно середній палець руки:
– Де твій нагрудний знак і патрульний
