звичайно. Так і повинно бути. Що ж, я вам поясню – ви стали свідком спроби зміни майбутнього. Пам’ятаєте оповідання Рея Бредбері «І вдарив грім»?
– Я не надто цікавлюсь науковою фантастикою… Там щось про роздушеного метелика?
– Саме так. Темпоральний мандрівник роздушив у Мезозої метелика, що й призвело до кардинальних змін у майбутньому. В нашому випадку ви стали свідком спроби варварів змінити майбутнє на початку ХХІ століття. Криваво-червоні сполохи на обрії це візуальний ефект, викликаний збудженням у темпоральному полі. Саме тому ми змушені були вдатись до радикальних заходів, тобто до введення червоного коду.
Червоний код. Про нього говорив щось загиблий легіонер, якого конвоїри називали Тревором.
– Що таке ваш червоний код?
Марк Светоній, не зморгнувши оком, одразу ж посипав фразами, схожими на цитати з наукового довідника:
– Червоний код є назвою ситуації, під час якої проводиться відокремлення від просторово-часового континуума певного його проміжку. Клонована модель штучної реальності може існувати певний час, відтворюючи, до певної межі, реальний світ, щоправда, з деякими винятками. Фізичні явища видозмінюються пропорційно часу існування моделі і можуть варіюватися в залежності від поставлених під час моделювання задач. Така собі петля часу, що завмер. В ній ви й опинились, юначе. Для вас час застиг, а решта земної кулі продовжила свій рух за часовою координатою. Все просто. Разом з вами залишились наші легіонери і два агенти КВТП, помічені нами під час спроби зміни майбутнього. Що ж стосовно до намірів вас убити, навряд чи варвари ставили перед собою подібну ціль.
– Ви не повірите, люб’язний Марк… як вас там… Светоній, але вони дуже ретельно намагались у мене влучити з цілком вогнепальної зброї.
– І все ж мушу наголосити – ніхто не мав наміру вас убивати. Ви просто не здогадуєтесь, на якому рівні знаходиться медицина у КВТП. Вони мали на меті вас підстрелити й викрасти. Повернути вас до життя навіть за умови серйозних поранень – справа кількох діб.
Дмитро відчув, як по його спині стікає холодний піт. Так просто все – підстрелити, а потім вилікувати. Як медведя, що утік з зоопарку й зазнав обстрілу транквілізаторами.
– Добре, якщо навіть все так, як ви кажете, навіщо комусь мене викрадати?
Марк Светоній похитав головою.
– Поки це закрита інформація. Скажіть краще, мої люди… мені доповідали, що вони…
– Вони загинули, – зітхнув Дмитро.
Марк Светоній встав з-за столу і повернувся до Дмитра спиною, розглядаючи щось у великому панорамному моніторі. Від хлопця не приховалось, що співрозмовник знаходиться у стані сильного душевного хвилювання. І цієї хвилини Дмитро відчув до нього якщо й не приязнь, то принаймні співчуття. Можливо, він дарма ставиться до нового знайомого так, як зазвичай ставиться затриманий правопорушник до свого слідчого.
– Як це сталось? – запитав за хвилину Марк
