не зможе погодитись на довічне помешкання у колонії невдах, навіть якщо ця колонія володіє цілим континентом! Крім того, цей натяк на долю батьків. І той сон, вони були немов живі… Дмитро, внутрішнє погоджуючись на пропозицію, вирішив випитати у співбесідника все, що зможе:
– Скажіть, Марк, а чому саме я?
Консул сумно посміхнувся самими лише куточками губ.
– Є деякі обставини.
– Які саме?
– Я можу розповісти далеко не все.
– Буду вдячний за будь-яку інформацію.
– Добре, нехай буде по-вашому. Напевне, ви вже здогадались, що спроба змінити майбутнє, у яку ви були втягнуті, пов’язана саме з вашою особою?
– Так, я зрозумів це давно.
– Тоді вас не здивує той факт, що о двадцять третій двадцять дві, якби не відбулась ваша зустріч з легіонером, ви мали загинути. Кабріолет вилетів з-за рогу на високій швидкості. Водій не впорався з керуванням і протаранив автобусну зупинку біля бістро «Троянда», на якій ви мали стояти. Видовище не для слабкодухих.
– Але ви самі щойно казали – у цих людей не було наміру мене вбивати.
– Викрадення мало відбутись у петлі континуума, яка відокремилась від основної матриці о двадцять третій двадцять. Що ж стосується реального світу, все відбулось саме так. Винуватців аварії, до речі, так і не знайшли. – Марк Светоній зустрівся з Дмитром очима і останній зрозумів – він каже правду. Можливо, знову шосте відчуття, а можливо, просто щось було у погляді Консула. Дмитро кілька хвилин сидів мовчки, намагаючись звести докупи думки, які розбігались, немов таргани під електричним світлом.
– Але для чого їм була потрібна моя смерть? Я простий, нікому невідомий студент. Не політик і не полководець! Що їм могла дати моя загибель?
– Ми часто недооцінюємо нашу роль у житті навколишніх, – розвів руками Консул. – Ви саме такий випадок. Мова йде про династію. Її представники у майбутньому стануть справжнім головним болем для КВТП і славою для Легіону Хронос!
– Династію?!
– Ви здивовані?
– Більше аніж вам здається.
– І все ж це правда. Згадайте Булгакова: «Ах королева, питання крові – найбільш складні питання у світі! І коли б розпитати деяких прабабусь і особливо тих із них, що користувались репутацією смиренниць, найдивніші таємниці розкрились би, шановна Маргарита Миколаївна. Я жодним чином не погрішу, якщо, кажучи про це, згадаю колоду карт, що її хитро тасує картяр…»
– І що?
– У вас схожий випадок.
Дмитро потер скроні. Він раптом відчув таку нелюдську втому, що ледь-ледь не застогнав.
– Добре, зараз я не у тому стані, щоб розмірковувати про Булгакова і картярські фокуси. Але як же тітка Віра, мої знайомі? Їм ця подія завдасть болю.
– Звичайно, завдасть. Але цей факт нічого не змінює. Я ж казав – громадяни не можуть знати про існування Легіону Хронос.
