що завмерли у нішах над карнизом. На чотирьох невеличких вежах, що увінчували кутки палацового даху, було встановлено флюгери у вигляді середньовічних герольдів, які, приклавши до вуст свої сурми, готувались пожбурити у простір дзвінку мідь. Дмитро швидко оглянув палац і перевів погляд на живу картину, яка цікавила його значно більше, аніж архітектурний витвір невідомого генія. Перед ним серед вимощеного бруківкою майдану зійшлись у поєдинку на шпагах двоє фехтувальників у білих шовкових сорочках, вузьких чорних бриджах і високих ботфортах. Придивившись уважніше, в одному з бійців Дмитро пізнав молоду симпатичну дівчину. Він нерішуче наблизився і почав спостерігати за двобоєм, мимоволі милуючись граційними рухами бійців.
А дивитись справді було на що! Фехтувальники, судячи з усього досить досвідчені, легко переміщались подвір’ям, пригинались у випадах, або приймали стійки для захисту від ударів супротивника, схрещували клинки і знову розходились, намагаючись перехитрити один одного під час чергової атаки. Загрозливого вигляду бойові шпаги з почорнілими від часу клинками і блискучими срібними ефесами відзивались розкотистим дзвоном, зустрічаючи клинок супротивника. Іноді вони з шипінням розрізали повітря, примушуючи Дмитра поморщитись. Цілковито поринувши у поєдинок, фехтувальники вигукували короткі іронічні фрази, сміялись і накручували один одного. Дмитра вони помітили не одразу. Коли все ж звернули на нього увагу, навіть не подумали зупиняти поєдинок. Лише по перебігу довгих десяти хвилин, розірвавши кінчиком шпаги сорочку на плечі у хлопця, фехтувальниця зупинилась і церемонно вклонилась супротивнику.
– Значно краще, Якоб, але маєш над чим попрацювати, – вона витерла спітніле чоло рукавом сорочки. – У випаді відкриваєшся значно більше, аніж потрібно.
– Інакше б я не був джентльменом, – той, кого назвали Якобом, недбало оглянув розірвану сорочку і криваву подряпину на плечі, після чого пішов геть, кинувши наостанок: – Схоже, нашого полку прибуло!
Дівчина закинула шпагу у піхви, які лежали неподалік від неї на кам’яній чаші з нарцисами, і підійшла до Дмитра.
– Вітаю, рекруте, нас повідомили про тебе. Як добрався?
– Швидко, – знизав плечима Дмитро.
– Я Нора. Наступних кілька тижнів буду займатись твоєю бойовою підготовкою. А для початку витягни руки з кишень і стань струнко!
Від несподіванки Дмитро мало не розкрив рота. Ним намагалась командувати дівчина! Ним, Дмитром Міщенком, який не дозволяв подібного з собою обходження навіть тітці Вірі і набридливому Буцефалу!
– Мені й так непогано чути, – насмішкувато сказав він.
Нора у відповідь знизала плечима, ступила крок назустріч і поглянула на Дмитра впритул.
– Подана команда струнко, рекруте! – повним металу голосом вигукнула вона. – А це значить, що ти, маленький шматок лайна, повинен витягти свої руки з кишень і виконати наказ! І можеш повірити – я маю досить засобів домогтись виконання моїх наказів!
Не
