стало весело.
– Я захисник історії? Насмішили. Ви просто не отримали характеристики на мою особу від інститутського викладача на призвісько Буцефал. Та й з фізкультурою у мене…
– Боюсь, ви мене не зрозуміли, молодий чоловіче, – похитав головою Марк Светоній. – З огляду на все вищесказане, ви могли б здогадатись, що ми знайомі з вами значно більше, аніж Петро Олексійович.
– Так, так, звичайно, – потер підборіддя Дмитро. – Ви підглядали за моїм життям? Але ж це…
Марк Светоній іронічно посміхнувся.
– Ну от, ви й на собі відчули негативні наслідки темпоральних подорожей. Втім, повинен вас заспокоїти. Ваше життя було розглянуто лише у тій мірі, у якій цього потребувала ваша ж безпека.
Дмитро зітхнув.
– Слухайте, перше, що мені приходить у голову, це просити вас повернути все у зворотному напрямку. Я не хочу знати ні про який Легіон Хронос і мені плювати на КВТП. Я не хочу у Тріасовий період. Я хочу у 2017 рік. Можливо, я одружусь. За кілька років у мене народиться карапуз і все піде, як у мільярдів представників людської раси. Навіщо мені все те, що ви пропонуєте?
Марк Светоній обдарував Дмитра співчутливою посмішкою.
– Боюсь, ви не маєте такої можливості. Не забувайте – таємниця існування Легіону є непорушною. Жоден з громадян не має знати про наше існування, це закон.
– А якщо я скажу ні?
– Тоді залишитесь довіку жити у локації, у якій ми зараз з вами знаходимось. У колонії варварів.
– І велика колонія?
– Кілька тисяч людей. У їхньому розпорядженні цілий континент – Північна Америка. Не найгірший спосіб провести життя, однак, як на мене, надто нудно.
– Тобто ви хочете сказати, що маєте тут кілька тисяч людей, які свого часу відмовились стати легіонерами?
Марк Светоній метнув на Дмитра швидкий погляд. Очі його звузились і запалали.
– Я не кажу про відмову. Я повторюю – честь стати легіонером надається далеко не кожному. Ті люди – знешкоджені агенти КВТП або випадкові свідки діяльності Легіону, які за своїми інтелектуальними і психофізичними здібностями нам не підходять. Ви інший випадок. Повірте, ваші батьки мали б змогу пишатися вами! Отже, вибирайте.
– Що? – на мить Дмитро забув про все сказане перед цим, сконцентрувавши увагу на останніх двох словах. – Що вам відомо про них?
– Не надто багато, – знизав плечима Марк Светоній, і Дмитру здалося, що Консул щось намагається приховати. Він встав і наблизився до столу.
– Ви маєте якесь відношення до їхньої загибелі?
– Не зовсім так…
– Пам’ятайте: це важливо для мене. Важливіше, аніж ваш чортів Легіон!
Марк Светоній подивився на Дмитра впритул.
– Заспокойтесь. І сядьте. Повірте, молодий чоловіче, ми з вами по один бік барикад.
Дмитро повернувся на своє місце
