маю рацію і все?!
– Так.
– Як тоді пояснити двійку з історії, отриману тобою не далі як сьогодні вранці?
Їй про все відомо. І про запізнення, і про двійку. Втім, цей факт до шостого відчуття не мав жодного відношення – тітка Віра просто була знайома з Буцефалом і той про все їй наскаржився. Скоріш за все і про фетиш.
– Мало того, ти ще мав нахабність привселюдно назвати викладача фетишистом! Ну що мені з тобою робити, Дмитре?
– Я не називав Буцефала фетишистом, – Дмитрові стало весело.
– Кого?!
– Петра Олексійовича.
Тітка Віра на тому кінці театрально зітхнула.
– Це переходить усілякі рамки, юначе! Запам’ятай, подібна поведінка ні до чого доброго тебе не виведе. Тебе відчислять, ти потрапиш до війська. Будеш будувати дороги.
– А чому саме дороги? – здивувався Дмитро.
– Чи що там ще будують будівельні війська?
– Таких військ не існує, тітонько.
– Яка різниця! Ти хочеш до війська?
– Я ще не вирішив. Зрештою, на сході війна, тож, цілком можливо, я там буду корисним.
У відповідь на останню фразу тітка Віра видала таку ґрунтовну лекцію про безвідповідальність і кару, яка за нею обов’язково настає, що Дмитро змушений був покласти слухавку на стіл і взяти до рук чашку. Близько двох хвилин насолоджувався напоєм, роздивляючись у вікно натовп пішоходів, що тік повз вітрину кав’ярні. Закінчивши, сказав у телефон:
– Я зрозумів вас, тітко Віро. І обіцяю виправитись найближчими днями.
– Нарешті. Нарешті я достукалась до твоєї свідомості! Повір, я турбуюсь про тебе.
– Мені про це відомо. Дякую, тітко Віро, я намагатимусь виправити двійку.
Голос тітки пом’якшав:
– Ти ж розумний юнак, Дмитре. Отже, намагайся чинити так, щоб твої батьки, якби вони були живі, могли б пишатися тобою. І ця твоя фраза про бажання потрапити на війну… Вона мене лякає. Ти ж не зробиш цього?
– Чим я кращий за хлопців, які боронять батьківщину там, тітко Віро? – відповів Дмитро запитанням на запитання.
– Але ти не можеш…
– Можу. Але доки не переймайтесь, – додав він, почувши у слухавці схлипування, – у найближчих планах маю закінчення інституту. Буцефал не заслуговує на таку приємність як моє відчислення.
Розділ 3
23.00 03 жовтня 2017 р. Україна. м. Дніпро
У квартирі все виглядало так, як і десять з лишком годин тому. Дмитро швидко приготував собі вечерю, проковтнув її, запиваючи гарячим чаєм, постояв кілька хвилин під душем і вирішив вкладатись спати. Похмуре небо за вікном набуло смолистих тонів і це свідчило про той факт, що черговий бездарний день залишився позаду. А завтра знову настане очікування чогось такого, що поставить хрест на цьому нецікавому існуванні. Чомусь Дмитро мало не з дитинства звик
