ви як і раніше захоплюєтеся складанням хоку? – поцікавився Бакін, спритно переводячи розмову на іншу тему, хоча це зовсім не означало, що він помітив злостиву гримасу одноокого. На щастя, навіть попри бажання він не зміг би її розгледіти, настільки слабким у нього був зір.
– Мені вельми приємна ваша увага, та мушу прямо сказати: я всього-на-всього аматор, який без усякого сорому береться за те, чого не вміє. Раз у раз бігаю на різні поетичні зібрання, а вірші чомусь не виходять. До речі, сенсею, ви, здається, не маєте особливої пристрасті до складання танка й хоку?
– Просто я не вмію цього як слід робити. Хоча був час, коли складав вірші.
– Ви, звісно, жартуєте!
– Ні. Але, видно, заняття це не по мені. Складаючи вірші, я досі відчуваю себе сліпцем, який силкується підглянути в щілину паркана. – Бакін зробив наголос на словах «не по мені». Він аж ніяк не вважав себе нездатним компонувати танка, і якщо розуміти його слова саме так, то в них не прозвучала впевненість у власних силах. Просто Бакін здавна відчував своєрідне презирство до такого мистецтва. Чому? Та тому, що і танка, й хоку були занадто малі, щоб умістити в себе його, Бакіна. Зміст будь-якого тривірша чи п’ятивірша, ліричного або пейзажного, хоч як би майстерно його було складено, виявлявся сумірним тільки з декількома рядками його прозового твору, не більше. Таке мистецтво він вважав мистецтвом другого сорту.
У тому, що Бакін зробив наголос на словах «не по мені», якраз і висловилося його презирство. Та ба! Омія Хейкіті, видно, не зрозумів цього.
– Ах, ось у чому річ, – промовив він вибачливим тоном, до червоності розтираючи тіло викрученим рушником. – А я ж бо, признатися, гадав, що така видатна людина, як ви, може з легкістю зробити все, за що візьметься. Вірно кажуть, що Небо не наділяє людину відразу двома скарбами.
Самолюбивий Бакін відчув невдоволення від того, що слова його були сприйняті буквально. Не сподобався йому й вибачливий тон Хейкіті. Він кинув рушник і ганчірку для миття на підлогу, розігнувся наполовину і, досадливо поморщившись, із запальністю в голосі промовив:
– А втім, думаю, що можу писати вірші не гірше за нинішніх маститих поетів.
Сказавши це, він мимоволі засоромився від власного хлоп’яцтва. Тільки-но, коли Хейкіті в найпишномовніших виразах хвалив його книгу, він не відчував особливої радості. Тепер же був незадоволений тим, що його визнали нездатним складати вірші. Тут явна суперечність. Миттєво проаналізувавши власну реакцію, Бакін заходився метушливо поливати себе водою із шаплика, намагаючись таким чином приховати ніяковість.
– Звичайно. Інакше ви навряд чи змогли б створити шедеври, подібні до «Восьми псів». Не сприйміть це за хвастощі, але я і справді прониклива людина!
Хейкіті знову зареготав. Але одноокого поблизу вже не було, а його плювок однесла вода, яку вихлюпнув на себе Бакін. Слова Хейкіті ще дужче його засоромили.
– Одначе
