Обмежилася тим, що коротко подякувала за люб’язність. Завагалася: як підписатися? Зрештою вона вирішила обмежитися ввічливим «з пошаною», але змінила намір і підписала: «щиро віддана Вам».
Заклеїла конверт і надписала адресу. Тоді пішла у вітальню, де в ніші стояло її ліжко. Підсунула маленьке крісло-качалку до прочиненого вікна, сіла і в мовчазному занімінні задивилась на нічні вулиці. Нарешті, стомившись від усього, мляво схилила голову, відчувши, що хоче спати. Роздяглася і лягла.
Коли прокинулась уранці, була вже восьма година. Гансон давно пішов, а сестра сиділа в їдальні й щось шила. Керрі хутко попорала себе, взялась за сніданок і почала радитись із Мінні, куди їй податись у пошуках роботи. Відтоді, як Керрі бачила її востаннє, Мінні дуже змінилася. Жилава, міцна двадцятисемилітня жінка дивилась на життя очима свого чоловіка. Її уявлення про обов’язки, тим більше про розваги, значно обмеженіші, ніж колись у юності, уже склалися раз і назавжди.
Вона покликала сюди Керрі зовсім не тому, що хотіла мати сестру при собі, – просто знала, що молодшу сестру обтяжує життя у батьків. А тут дівчина зможе знайти роботу, та хоч платитиме їм за харчі. Звичайно по-своєму вона раділа приїздові сестри, але щодо роботи була одностайна з чоловіком. Будь-яка робота годиться, аби платили – хоча б п’ять доларів на тиждень попервах. Скорше за все, їй доведеться працювати десь на фабриці. Влаштується на одній з великих фабрик і вдовольнятиметься цим, аж поки… ну, буде видно. Що саме – цього ніхто поки що не знає. Навряд чи її ждатиме підвищення, та й хтозна, чи вона вийде заміж: життя покаже. Може, станеться якась зміна на краще, і доля таки винагородить Керрі. Адже вона приїхала в місто, щоби присвятити себе важкій праці. З такими сподіваннями дівчина й вирушила того ранку – в пошуках роботи.
Але спочатку подивимось на те оточення, в яке кинула її доля. У 1889 році місто Чикаго швидко розросталось, і таких відважних шукачів, навіть з-поміж молодих дівчат, чекала іноді удача. Слава про численні нові підприємства та про можливість швидко розбагатіти поширилась далеко. Місто, немов велетенський магніт, притягувало до себе звідусіль тих, хто був сповнений надій. Тут були й ті, хто вже втратив усі сподівання; чиї справи зазнали краху десь-інде.
Населення Чикаго виросло до понад півмільйона чоловік. Але розмаху, дерзання і діяльності, що там вирували, вистачило б і на місто куди більше. Вулиці й будинки Чикаго зайняли площу понад сімдесят п’ять квадратних миль. Мешканці займалися не так виробництвом товарів, як підготовкою до прибуття все нових шукачів. Повсюдно лунали звуки будівництва нових споруд. Виникали нові й нові великі підприємства. Могутні залізничні акціонерні товариства, які вже задовго до того передбачили перспективи міста, загарбали величезні ділянки землі для своїх транспортних і завантажувальних планів. Лінії конки сягали за межі міста, у відкрите поле, в передбаченні швидкого заселення околиць. Замощувалися вулиці, і каналізаційні системи прокладалися на цілі милі крізь пустельні райони, де хіба якийсь будинок стирчав самотньо, як перший з майбутнього стовповиська. Пустирі,
