мешканцями під час монгольського панування, а тепер відкриті для нападів ногайців та кримських татар. Сім’я Вишневецьких збільшувала свої володіння в степових землях, засновуючи нові поселення, утворюючи міста та фундуючи монастирі. Невдовзі за розмірами володінь у Лівобережній Україні Вишневецькі вже могли змагатися з Острозькими. Ці дві княжі родини були найбільшими землевласниками в Україні. Зміни, що відбулися в регіоні в період після Люблінської унії, сприяли зусиллям волинських князів, які були головними рушіями колонізації степових земель. Створення польською короною «кварцяного», невеликого, але постійного мобільного війська, що фінансувалося з четвертої частини королівських прибутків доменів, допомагало відбивати татарські набіги та сприяло подальшому заселенню степу. Ще одним важливим стимулом для колонізації степових околиць стало їхнє включення в торгівлю з Балтійським регіоном. Зі зростанням попиту на зерно на європейському ринку Україна стала заробляти свою майбутню репутацію житниці Європи. Уперше з часів Геродота українське зерно з’явилося на іноземних ринках. Селяни масово тікали до Наддніпрянщині від кріпацтва, що посилювалося в землях, ближчих до урядових центрів. Вони мігрували до степових околиць України, де князі та шляхта засновували вільні від податків поселення, дозволяючи новоприбулим не відпрацьовувати панщину або не платити грошові повинності протягом певного періоду. В обмін на це переселенці мали селитися та обробляти землю.
Міграція на схід створювала нові економічні та культурні можливості. Серед тих, хто відгукнувся на них, були єврейські громади. Про їхнє існування в Україні відомо з князівських часів, але саме XVI століття стало періодом різкого підйому економічного та культурного життя єврейських громад. За деякими оцінками, від середини XVI до середини XVII століття кількість євреїв в Україні збільшилася в 10 разів, приблизно з 4000 до більш ніж 50 000. Вони утворювали нові громади, будували синагоги й відкривали школи. Однак ці успіхи мали зворотний бік, бо євреї опинилися між двома групами з протилежними інтересами – селянами та землевласниками. Спочатку обидві групи належали до православних. Проте на середину XVII століття багато князів прийняли католицьку віру. Тож євреї виявилися затиснутими між обуреними православними кріпаками та жадібними до грошей католицькими панами. Це соціально-культурне протистояння стало бомбою сповільненої дії.
Усупереч очікуванням короля Сигізмунда Августа Люблінська унія не приборкала опозиційну аристократію. Скоріше навпаки: вона тільки підвищила становище Острозького та інших українських князів. Але їхні біографії – це не лише накопичення статків та привласнення земель. Уперше з часів падіння Галицько-Волинського князівства князі почали долучатися до культурних та освітніх проектів. Це культурне пробудження відбулося по обидва боки нового польсько-литовського кордону й було безпосередньо пов’язане з релігійними
