його продовжувачем релігійної та освітньої справи, початої на Русі князями Володимиром Великим та Ярославом Мудрим. «Адже Володимир свій народ хрещенням просвітив, /А Костянтин [Острозький] богорозумними писаннями освітив, – писав один із редакторів Біблії. І далі продовжував: – Ярослав церковними будовами Київ та Чернігів прикрасив, /А Костянтин єдину соборну церкву Писанням прославив»[12]. Герасим Смотрицький, відомий богослов і, швидше за все, автор віршів, наведених вище, походив із «Польської Русі», тобто Галичини й Західного Поділля. Там українські шляхтичі й городяни скористалися плодами освіти польського Ренесансу раніше, ніж їхні земляки у Великому князівстві Литовському.
Команда фахівців, зібрана та підтримувана Острозьким, була інтернаціональною, і деякі з її найвідоміших членів мали польське походження. Панегіристи Острозького, які походили з польської шляхти, мало цікавилися його внеском у розвиток православ’я, але робили все можливе, щоб створити для нього «вірчі грамоти» напівнезалежного правителя. Якщо православні інтелектуали пов’язували Острозького з Володимиром та Ярославом, то польські панегіристи «встановлювали» його походження від Данила Галицького, найбільш відомого правителя його рідної Волині. Поляки, які служили Острозькому, а також князям Заславським, що були пов’язані з Острозьким шлюбними узами, витворили для своїх патронів новий історичний та політичний простір, що не окреслювався існуючими межами православної церкви або руських (українських і білоруських) земель тепер поділеного навпіл Великого князівства Литовського. Цим новим простором була «Польська Русь» – українські землі збільшеного за їхній рахунок Польського королівства. Накладаючи на стару мапу православної Русі кордони, встановлені Люблінською унією, ці панегіристи створювали історичну та політичну реальність, яка пізніше забезпечить географічні обриси для формування сучасної української нації.
Окрім сфери мистецтва та літератури, результати Люблінської унії позначилися й на картографії. На карті 1590-х років, виданій Томашем Маковським, показано новий кордон між польською та литовською Руссю, або, у сучасних умовах, між Україною та Білоруссю. Під заголовком «Велике князівство Литовське та суміжні території» мапа Маковського включала українські землі та додаток із зображенням Дніпра. Уперше на мапах з’явилося слово «Україна» (Vkraina). Учені вважають, що матеріал для української частини мапи надав Костянтин Острозький. Імовірно, термін «Україна» потрапив на карту Маковського також завдяки князю або його оточенню. Це слово застосовувалося щодо території на правому березі Дніпра від Києва на півночі до Канева на півдні. За Каневом, якщо вірити картографові, були дикі степи, позначені як campi deserti citra Boristenem («пустельні рівнини на цьому боці Борисфена»). «Україна», таким чином, охоплювала чималу частину степового кордону регіону. Схоже, це була економічно квітуча область, усіяна численним
Переклад тексту з Острозької Біблії подається за виданням: Острозька Біблія. Опрацював та підготував до друку єрмн. архімандрит др. Рафаїл (Роман Торконяк). – Львів, 2006. – 1957 с.
