завершилася розгромом військ Речі Посполитої.
Оскільки в державі більше не було боєздатної армії, двір та всю країну охопила паніка. Усі очікували, що турки продовжать свій похід на Польщу. І вони дійсно це зробили. Наступного року набагато більша османська армія, що налічувала 120 тисяч вояків, очолена самим султаном, рушила Молдовою, прямуючи до Речі Посполитої. На своєму шляху османи зустріли польсько-литовське військо, чисельністю близько 40 тисяч вояків, половину з яких становили козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним – героєм походу козаків на Кафу та командувачем козацького війська в московському поході, що відбувся за два роки по тому. Битва, що точилася на берегах Дністра навколо обложеної турками Хотинської фортеці, тривала цілий місяць.
Хотинська битва не принесла остаточної перемоги жодній зі сторін, але цей невизначений результат розглядався у Варшаві як тріумф Королівства Польського. Поляки зупинили величезне турецьке військо біля своїх кордонів і підписали мирний договір, що не передбачав жодних територіальних втрат. Усі розуміли, що без українських козаків цей результат був би майже неможливим. Уперше – причому на короткий час – козаки стали улюбленцями всієї Речі Посполитої. Книжки, що з’являться невдовзі, будуть прославляти Петра Конашевича-Сагайдачного (якому нині в Подільському районі Києва поставлено пам’ятник на початку вулиці, названої його ім’ям) як одного з найвеличніших польських воїнів-лицарів.
Військові досягнення козаків під Хотином дозволили їм повторно висунути свої політичні та соціальні вимоги до Речі Посполитої. Їхньою головною вимогою був шляхетський статус для козацьких старшин, якщо не для всієї армії. Коли 1622 року Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві від ран, отриманих під Хотином, Касіян Сакович, професор Київської братської школи, написав вірші на смерть козацького гетьмана, що невдовзі були видані друкарнею Києво-Печерського монастиря. У них він прославляв козаків як спадкоємців київських князів, які штурмували Константинополь ще за часів Київської Русі. За Саковичем, козаки билися за «золоту вольність», яку заслужили, – кодове словосполучення, що позначало права та свободи, якими користувалися шляхтичі королівства. «Та не кожному може вона бути дана – / Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана. / Мужньо рицар у війнах до неї простує, / Не грішми, але кров’ю свободу купує»[13], – писав Сакович. Визнання козаків рицарями зробило б їх на один крок ближче до шляхти.
Та козаки не досягли цієї соціальної вимоги. Їхня спроба взяти участь у сеймі 1632 року з метою обрання короля (це право належало лише шляхті) зустріла категоричну відмову. Влада придушила козацькі повстання 1625 та 1630 років. Під Хотином вони мали 20 тисяч вояків, але тепер реєстр було обмежено до 6, а потім до 8 тисяч. Козаки повставали ще в 1637 і 1638 роках, проте знову зазнавали поразки від королівської армії. Вони стверджували, що борються не тільки за козацькі вольності,
Переклад Валерія Шевчука. За виданням: Українська суспільно-політична думка. Переклади текстів XVI–XVII століть. / Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9 т. – К., 2001. – Т. 2. Т. 3. Подано на сайті: http://litopys.org.ua/suspil/sus47.htm.
