«ДИХАЙ» («BREATHE») у «Таборі Робін Гуда», який, уявіть, розташовувався біля містечка Фрідом[2], що в Нью-Гемпширі. У вихідні жінкам пропонували найрізноманітніші види здорового відпочинку – походи, катання на велосипедах, плавання та веслування на каное. У результаті я опинилася на стрільбищі з рушницею в руках. Бах! Бах! Бах!
Я була вражена не стільки потужністю зброї, що її тримала в руках, скільки сфокусованістю, зосередженістю, потрібною для влучення в мішень на відстані 20 футів. Я зібрала на стрільбищі кілька використаних мішеней для своєї презентації – щоб показати, наскільки важливо зосереджуватися на «яблучку» і не відволікатися на зовнішні кола мішені.
Джеймі Коул, яка організувала цей захід, зізналася, що їй непросто зосередитися на одній мішені, коли в її житті трапляються ситуації, що кілька мішеней з’являються одночасно – нерідко в одну й ту саму годину чи одного й того самого дня. Робота, діти, найрізноманітніші зацікавлення… І тоді я замислилася над дилемою, присутньою в житті кожного з нас. Що має бути пріоритетом № 1, коли пріоритетним здається все і всі?
Я отримала відповідь на це запитання, коли повернулася на стрільбище. На одному аркуші була зображена не одна мішень, а п’ять – із «яблучками» та зовнішніми колами. Іноді тобі просто треба змінити фокус – переключитися з однієї мішені на іншу. Джеймі ця ідея дуже сподобалася. Замість того щоб зосереджуватися виключно на одній мішені та переміщувати дітей або роботу на зовнішнє коло, Джеймі могла поціляти в «яблучка» – на різних мішенях.
Ми говорили про те, як зосереджуватися на «яблучку», перебуваючи на роботі. Треба фокусуватися на завданні, проекті, роботі, її результаті. Іноді ми бачимо перед собою кілька мішеней водночас, і вони навіть можуть невпинно рухатися.
Я навчилася зупинятися й оцінювати кожну мішень, що з’являється в моєму житті. Роблю паузу та знову заходжу в життя з різними намірами, які можуть змінюватися щогодини. Коли я працювала ведучою щотижневої радіопрограми, то завжди робила паузу, «перезавантажувалась» і нагадувала собі, що зараз вестиму з кимось інтерв’ю, а тому маю уважно слухати й бути присутньою – тут і тепер.
Коли я приїжджаю до онуків, також роблю паузу, «перезавантажуюсь» і нагадую собі, що я їхня напрочуд весела бабуся, яка тут, щоб гратися, читати, «боротися» й будувати фортеці.
Щоразу, коли я потрапляю в новий сектор свого життя, я роблю паузу, «перезавантажуюсь» і входжу у свою нову індивідуальність. Я переконуюся в тому, що перебуваю в «правильному» сегменті, що це «правильна» я – година за годиною, сектор за сектором. Це спосіб освятити моє життя, забезпечити мою присутність у кожній справі, «святій» для мене.
Щоразу я питаю себе: «Яке яблучко має ця мішень?» Найкраща мати? Найкращий керівник? Найкраща бабуся? Я ніколи не беру з собою роботу, коли навідую онуків. Не перевіряю електронну пошту, коли ми збираємо «Lego». Коли ти вдома – зосереджуйся на «батьківській» мішені. Коли ти з дітьми – будь із ними на 100 %. Вимкни
Свобода (
