тут точно не було застосовано ціанід або нікотин?
– Мій любий чоловіче. У такому разі він би помер, раніше, аніж приїхала швидка допомога. О ні, тут не йшлося про щось подібне. Я було запідозрив застосування стрихніну, але конвульсії мали зовсім інший вигляд. Хоч і неофіційно, звичайно, проте я готовий заприсягтися своєю репутацією, що то був таксин.
– А який потрібен час, щоб ця отрута почала діяти?
– По-різному – за різних обставин. Через годину. Через дві години, через три години. Небіжчик справляє враження людини, яка любила попоїсти. Якщо він справді добре поснідав, то це вповільнило процес.
– Поснідав, – замислено повторив інспектор Ніл. – А й справді, схоже, що фатальним для нього виявився сніданок.
– Сніданок, яким його почастували Борджа[4], – весело засміявся доктор Бернсдорф. – Що ж, бажаю тобі успішного полювання, хлопче.
– Дякую, докторе. Я хотів би поговорити зі своїм сержантом, перш ніж ти покладеш слухавку.
Знову на протилежному кінці дроту почулися гудки та клацання, а десь далеко – примарні голоси. А тоді, як неминуча прелюдія до розмови із сержантом Геєм, пролунало важке сопіння.
– Вітаю вас, сер, – сказав він із тривожними нотками в голосі.
– Ніл слухає. Вмираючий сказав перед смертю щось таке, що мені треба знати?
– Він сказав, то був чай. Чай, який він випив в офісі. Але лікар каже, що ні…
– Це мені відомо. Більше нічого?
– Ні, сер. Але мушу повідомити вам одну дивну річ. Це стосується костюма, у якому він був, – я перевірив, що він мав у кишенях. Звичайні речі: хусточку, ключі, дрібні гроші, гаманець, – але, крім усього цього, була одна річ, яка мене здивувала. Я кажу про праву кишеню його піджака. Там було зерно.
– Зерно?
– Так, сер.
– Що ти маєш на увазі, говорячи про зерно? Сухі напівфабрикати? «Сніданок фермера»? Кукурудзяні або пшеничні пластівці? Чи, може, ти говориш про зерно ячменю або чогось такого?..
– Саме так, сер. Я кажу про зерно, яке мені здалося житом. І чимало його там було.
– Он як… Це й справді дивно… Але то міг бути зразок продукції – щось пов’язане з діловою оборудкою.
– Звичайно, сер. Але я подумав, ліпше буде сказати вам про це.
– Ти правильно подумав, Гею.
Інспектор Ніл протягом кількох хвилин дивився перед собою, після чого поклав телефонну слухавку. Його впорядкований розум рухався від першої до другої фази розслідування, від підозри про отруєння – до переконаності в тому, що отруєння відбулося. Слова професора Бернсдорфа могли бути неофіційними, але професор Бернсдорф був не тим чоловіком, який міг би помилитися у своїх професійних висновках. Рекса Фортеск’ю отруїли, й отруту йому, певно, дали за одну-три години до того, як з’явилися перші симптоми. Тож здавалося очевидним, що працівники контори не мали ніякого стосунку до скоєння злочину.
Ніл підвівся й вийшов до зовнішнього
Папська родина XV ст., члени якої часто використовували отруту, щоб поквитатися з ворогами.
