сказати.
– А може, у нього було щось на думці?
– Не у звичному значенні цього слова. Здавалося, він чекає чогось надзвичайно для себе приємного, щось його неймовірно збуджувало…
– Можливо, він готувався укласти якусь грандіозну оборудку?
Міс Ґріфіт заперечувати не стала.
– Так, так, це справді схоже на те, що я розповідаю про нього. Так ніби повсякденна діяльність перестала щось означати для нього. Він був збуджений. І якісь дивні люди стали приходити до нього у справах. Раніше тут таких людей ніколи не бувало. Це страшенно турбувало містера Персівала.
– Справді турбувало?
– Атож. Розумієте, батько завжди ставився з глибокою довірою до містера Персівала. Він покладався на нього. Але віднедавна…
– Віднедавна вони перестали добре розуміти один одного?
– Річ у тім, що містер Фортеск’ю став робити багато чого такого, чого містер Персівал не схвалював. Містер Персівал завжди був вельми старанним та обачним. Але несподівано батько перестав його слухати, і містер Персівал був неабияк засмучений.
– І вони всерйоз посварилися через це?
Інспектор Ніл усе ще обмацував ґрунт.
– Я не знаю, чи вони сварилися… Але знаю, що містер Фортеск’ю міг зірватися на крик…
– Зірватися на крик? І ви все чули?
– Так, бо він вийшов у кімнату друкарок…
– То ви все чули?
– Авжеж… Звичайно, чула.
– То він обзивав Персівала всілякими іменами… ображав його… проклинав? Чим же той йому не догодив? Щось зробив не так?
– Навпаки, він звинувачував його в тому, що той нічого не робить… Він назвав його жалюгідним дріб’язковим крутієм. Сказав, що той не має широкого світогляду, неспроможний робити великий бізнес. А ще він сказав: «Я знову покличу додому Ланса. Він вартий десятьох таких, як ти, – й одружився дуже вдало. Ланс має характер, хоч одного разу й ризикнув порушити закон». О Господи, я не повинна була це казати!
Міс Ґріфіт, яка надто розпустила язика під майстерним тиском інспектора Ніла, несподівано збентежилася й розгубилася.
– Не турбуйтеся, – заспокійливо кинув їй інспектор Ніл. – Що було, те минуло.
– Атож, це було дуже давно. Містер Ланс був надто молодий та енергійний і не усвідомлював, що він робить.
Інспектор Ніл чув такий аргумент не вперше й не погоджувався з ним. Але тепер він перейшов до нових запитань:
– Розкажіть мені трохи про тутешніх працівників.
Міс Ґріфіт, зацікавлена якомога швидше відійти від теми, на якій послизнулася, надала інспектору чимало інформації про різних осіб, що працювали на фірмі. Ніл подякував, а тоді сказав, що знову хоче поговорити з міс Ґросвінор.
Констебль-детектив Вейт підстругав свого олівця. Не без заздрості в голосі відзначив, що кабінет, у якому вони сидять, розкішний. Він окинув схвальним поглядом величезні крісла та письмовий
