– Я б їх прийняв зараз, щоб показати приклад Майклу. Та тільки пляшечка кудись загубилася.
Але вона не зовсім загубилася. Просто якоїсь ночі чоловік дістався горішньої частини шафи і сховав її там. Він і не здогадувався, що чесна Ліза знайшла пляшечку і повернула її на полицю над умивальником.
– А я знаю, де ліки, татку! – вигукнула Венді, котра завжди була готова прислужитися. – Я принесу їх.
І помчала ще до того, як він встиг її зупинити. Настрій пана Дарлінґа моментально зіпсувався.
– Джоне, – сказав він тремтячим голосом, – це дуже пекельна гидота! Густа, липка, від якої аж нудить.
– Це скоро закінчиться, татку, – підбадьорив його Джон, коли з’явилася Венді, тримаючи в руці склянку. В ній були ліки.
– Я зробила це швидко, наскільки змогла, – похвалилася вона.
– Ти була дивовижно швидкою, – зауважив пан Дарлінґ із мстивою ввічливістю, на яку дівчинка зовсім не заслуговувала. – Тільки Майкл перший, – додав чоловік завзято.
– Перший татко, – наполягав Майкл, підозріливий від природи.
– Я можу занедужати, – сказав пан Дарлінґ із погрозою в голосі.
– Давай, татку, – прохав Джон.
– Припни язика, Джоне, – відрубав батько.
Венді трохи здивувалася:
– Я думала, що тобі ковтати їх було легко, татку.
– Не в цьому річ, – пояснив чоловік. – Справа в тому, що у моїй склянці більше, ніж у ложці Майкла. – Його горде серце мало не вистрибувало з грудей. – Це несправедливо. Я міг би випити одним духом, але так не годиться.
– Тату, я чекаю, – нагадав Майкл холодно.
– Легко сказати: «Я чекаю». Я також чекаю.
– Татку, ти що, боягуз?
– Ти сам боягуз.
– Я нічого не боюся.
– Й я нічого не боюся.
– Тоді пий.
– Сам пий.
Венді спала на гадку чудова ідея:
– Чому б вам не зробити це одночасно.
– Гаразд, – погодився пан Дарлінґ. – Ти готовий, Майкле?
Венді полічила: раз, два, три, Майкл проковтнув мікстуру, а пан Дарлінґ сховав свою за спину.
Тут почулося волання обуреного Майкла.
– Ох, татку! – прошепотіла Венді з докором.
– Що ти маєш на увазі цим «татку», – зажадав пояснень пан Дарлінґ. – І годі репетувати, Майкле. Я хотів випити, але схибив.
Це було жахливо, як усі троє дивилися на чоловіка, так, ніби вони зовсім не поважали його.
– Дивіться сюди, – сказав він благально, як тільки Нена вийшла у ванну. – Я просто подумав про гарненький жарт. Виллю свої ліки в миску Нени, і вона буде пити їх, думаючи, що це молоко!
Рідина була кольору молока, але діти не зрозуміли сенсу гумору свого батька, і тому дивилися на нього з докором, коли чоловік виливав ліки в мисочку Нени.
– Як дотепно, – сказав
