зробила, – зронив Пітер недбало і продовжував гарцювати.
– Трішечки! – відповіла дівчинка з гідністю. – Якщо я не можу бути корисною, то можу принаймні піти. – Вона знову залізла в ліжко і накрилася ковдрою з головою.
Для того щоб розбурхати Венді, Пітер прикинувся, що вже йде, але це не допомогло, сів на краєчок ліжка і поплескав по ковдрі босою ногою.
– Венді, – сказав він, – не уникай мене. Я не можу утриматися від кукурікання, Венді, якщо настільки задоволений собою.
Проте вона не визирала назовні, хоча й жадібно слухала.
– Венді, – продовжив хлопчик голосом, якому жодна жінка ніколи не змогла б опиратися, – Венді, від однієї дівчинки більше користі, ніж від двадцяти хлопчиків.
Тоді Венді, як і будь-яка інша жінка, хоча інших там і не було, визирнула з-під ковдри:
– Ти справді так гадаєш, Пітере?
– Саме так.
– Мабуть, ти таки хороший! – оголосила дівчинка. – Тоді я знову встаю.
І вона сіла з ним поряд на краєчку ліжка.
Венді навіть пообіцяла подарувати йому поцілунок, але Пітер не знав, що це таке. Тому простягнув руку долонею назовні.
– Можеш поцілувати її? – спитав приголомшений хлопчик.
– Ти не знаєш, що таке поцілунок?
– Я буду знати, коли ти зробиш це, – відповів гість сухо, і щоб не зачепити його почуття, Венді дала йому наперсток.
– А тепер, – сказав Пітер, – я поцілую тебе?
Венді відповіла трохи манірно:
– Якщо бажаєш…
Вона переконала себе досить вимушено нахилити своє обличчя до нього, але той просто відірвав жолудь, що слугував ґудзиком на його куртці, і поклав у руку дівчинки, так що вона повільно відсунулася туди, де була раніше, відтак галантно гість сказав, що Венді буде носити його поцілунок на ланцюжку на своїй шиї. Дуже пощастило, що вона справді повісила жолудь на той ланцюжок, бо пізніше трапилося щось таке, що врятувало їй життя.
Коли люди одного кола знайомляться, то в них прийнято цікавитися віком один одного. Позаяк Венді завжди любила робити правильні речі, то й спитала Пітера, скільки йому років. Це було не зовсім доречне запитання, і робити так було не слід. Бо прозвучало, як на іспиті з граматики, коли відповідь знають лише англійські королі.
– Я не знаю, – відповів він неохоче, – та я ще молодий.
Він справді нічого не знав про свій вік, лише мав підозри, але сказав це відважно.
– Венді, я втік із дому того ж дня, коли народився.
Дівчинка була вельми здивована та заінтригована, і вона показала це в чарівній світській манері, за допомогою дотику до своєї нічної сорочки та підсунувшись ближче.
– Я почув, як мама і тато, – Пітер знизив голос, – балакали про те, ким я буду, коли виросту і стану чоловіком. – Він дуже хвилювався цієї миті. – А я не хочу стати колись чоловіком, – сказав він пристрасно. – Я хочу завжди бути маленьким і розважатися. Тому й утік і оселився в Кенсінґтонському
