відвертими, скоріше сірими, ніж голубими.
– Семестр уже давно почався.
– Я хотів би знову її вивчати. Не годиться все так кидати після двох років.
Джуліан вигнув брови – сильно, лукаво – і подивився якусь мить на свої складені руки.
– Я чув, що ви з Каліфорнії.
– Так, це правда, – трохи подивовано відповів я.
Хто ж йому розказав?
– У мене із Західного узбережжя знайомих практично немає. Навіть не знаю, як воно там ведеться. – Джуліан здавався замисленим та чомусь стурбованим. – Чим ви займалися в Каліфорнії?
Пішли теревені ні про що. Помаранчеві сади, кінозірки-невдахи, коктейльні посиденьки біля басейну у світлі ламп, сигарети, нудьга нудьгою. Він слухав, не зводячи з мене погляду, ніби його приворожили ці шахрайські спогади. Ще ніколи мою старанну балаканину не слухали з такою уважністю й турботою. Схоже, його цілковито причарували мої сім мішків гречаної вовни, з якими я нерозважливо переборщив.
– Яка дивовижа, – тепло промовив він, коли я скінчив, перебуваючи мало не в ейфорії. – Яка романтика.
– Що ж, розумієте, для нас це просто повсякдення. – Я намагався не вовтузитись, проте аж розпашів від свого успіху.
– Ну і що людина з такою романтичною вдачею робить в аудиторії античної класики? – спитав він, ніби йому пощастило зловити в себе рідкісного птаха – мене – і тепер не терпілося дізнатися мою думку, поки я ще сиджу в клітці його кабінету.
– Якщо під «романтичним» ви маєте на увазі усамітнення та самозаглиблення, то, на мою думку, з романтиків виходять найліпші фахівці з античної класики.
Він розсміявся.
– З великих романтиків часто виходять невдахи у справі вивчення античної класики. Але ж ми віддалилися від теми, правда? Що ви думаєте про Гемпден? Вам тут подобається?
Я виклав йому свою екзегезу, не так стисло, як можна було би, пояснюючи, чому на цей момент мене повністю влаштовує університет.
– Дуже часто молодим людям провінція здається страхітливо невеселою, – промовив Джуліан. – Але ж це не значить, що вона не може бути для них корисною. Ви багато подорожували? Що вас тут зацікавило? Я можу припустити, що така молода людина губиться за межами великого міста, але не виключено, що ви просто втомилися від життя в ньому. То я правий?
Отак завзято і вправно він водив мене, цілковито обеззброєного, від теми до теми. І я певен, що з цієї кількахвилинної на перший погляд бесіди (а насправді значно тривалішої) він зміг видобути абсолютно все, що хотів знати про мене. Я й не підозрював, що його пильне зацікавлення могло корінитися в будь-чому іншому, крім глибокого задоволення моїм товариством, і хоча я не одразу помітив, що говорю в бентежно широкому діапазоні тем (зокрема досить особистих і з не притаманною мені зазвичай відвертістю), та все одно лишився переконаним, що зробив це з власної волі. Шкода, мені вже зараз і не пригадати більшої частини тодішньої бесіди, точніше, не забулося в основному те, про що я сам
