ранку о шостій літак приземлився в аеропорту Шарля де Ґолля, і Вероніка взяла таксі до міста. Світало, і небом над Парижем простяглися яскраві рожеві й жовтогарячі промені. Це було схоже на імпресіоністське полотно, і вона мало не заплакала: так це було красиво й така рада вона була повернутися. Було щось таке в Парижі, що завжди втішало й заспокоювало її. Попри те, що вона мешкала в інших містах, багато років – у Нью-Йорку, повертаючись у Париж, вона завжди почувалась, як удома.
Вона послала своїй економці повідомлення, що приїжджає, і, повернувшись до квартири з трохи скісною підлогою й запаморочливим видом на Сену, знайшла скрізь зразковий лад, а також свіжий багет на кухні, кошик свіжих фруктів на столі, схожий на натюрморт, і улюблені наїдки в холодильнику. І своє ліжко з бездоганно випрасуваними простирадлами, розібране на випадок, якщо вона захоче лягти спати. Вона любила Карміну в Нью-Йорку, але не було у світі нічого подібного до її паризької квартири й того бездоганного порядку, у якому її підтримувала паризька економка в очікуванні й готовності до приїзду господині.
Вона з’їла яблуко, заварила собі чашку кави й сиділа за кухонним столом, дивлячись у вікно й відчуваючи спокій. Їй було вже краще, ніж минулого вечора. Прийнявши душ, вона на деякий час прилягла відпочити. Мала цілий список усього, що планувала зробити того дня, але спочатку хотіла розслабитися й побути вдома. Уже відчувалося, що день буде спекотним. У квартирі не було кондиціонера, та вона не зважала на це. Їй подобалася спека, і вже напівзнелюднене в липні місто здавалося їй спокійним, ніби час плинув повільніше, ніж зазвичай. Половина країни брала відпустку зараз, у липні, а друга половина – у серпні, коли в Парижі було навіть тихіше й чимало підприємств і ресторанів були зачинені.
Вона проспала дві години, загорнувшись у розкішні французькі простирадла, і прокинулася майже опівдні, а тоді зателефонувала знайомому адвокатові, аби той порекомендував їй детектива. А подзвонивши запропонованому детективові, з полегшенням дізналася, що той не у відпустці. Вона пояснила йому ситуацію, назвала імена двох жінок Марньє й сказала, що вони проживають у Сен-Поль-де-Ванс або ж поблизу. Він обіцяв зв’язатися з нею електронною поштою, щойно отримає інформацію: де вони мешкають, ким працюють, їхні родинні статуси й будь-які інші подробиці їхніх життів. Здається, він не вважав, що це буде складним завданням, якщо тільки вони досі проживають у тій місцевості й нікуди не зникли, про що Вероніка вже знала від Арнольда напевне.
Після того вона відчула полегшення, наче виконала свою місію, і надіслала електронного листа всім трьом донькам, аби повідомити, що розслідування щодо Софі Аньєс Марньє і її матері розпочато. А тоді викинула це з голови й вийшла на прогулянку.
Вона блукала повз газетні кіоски вздовж Сени, маленькі художні виставки для туристів зі світлинами Парижа й нарешті зайшла в кафе. Випила чашку кави й поснідала, споглядаючи перехожих і туристів. А тоді рушила до Собору Паризької Богоматері й назад
