завжди любила проводити час у Римі, Флоренції й Венеції, відвідуючи музеї й церкви. Того вечора, повертаючись додому, вона знову подумала про це. Крім того, вона хотіла найняти детектива в Парижі, аби зібрати інформацію про жінок Марньє. Зараз це було першочерговою справою для неї самої й для дівчат. Їй було про що поміркувати.
Наступного ранку вона вирішила, що робитиме далі. Арнольд зателефонував спитати, як вона, і вибачитися за потрясіння, якого заподіяв їй учорашнім читанням заповіту.
– Я благав його, щоб він сам тобі розповів, – м’яко сказав Арнольд, – але він не погодився. Хотів, аби я владнав усе це заради нього. Самому йому такі справи не дуже добре вдавалися.
Арнольд зітхнув. Вони обоє знали, що це правда. Пол завжди чинив якнайлегше, ніколи не обирав складного шляху.
– Тепер це не має значення, – милостиво відповіла Вероніка. Хотіла б вона, щоб це було правдою. Але для неї воно все-таки мало значення й залишило по собі неприємний післясмак, пов’язаний із розумінням того, ким він був. Він розчаровував її аж занадто часто, а цього разу завдав болю й дітям, незважаючи на вдумливий підхід до розподілу спадку. А тоді вона пригадала щось, про що хотіла спитати в Арнольда після розмови з дівчатами вчора увечері.
– Можеш надіслати мені фотографію картини, яку він мені залишив? Я впевнена, вона має бути десь у документах.
– Я можу надіслати тобі саму картину, і дуже скоро, – обнадійливо сказав він, але Вероніка була до цього не готова. Картина була дуже велика, і вона не мала для неї місця в себе на стінах. Доведеться прибрати деякі речі, щоб звільнити місце, а вона не знала, чи захоче це робити, особливо заради підробки, якщо картина виявиться такою. До того ж та пробуджувала суперечливі відчуття болю й ніжності, пов’язаної зі спогадами з далекого минулого.
– Наразі я хотіла б отримати лише фотографію. Картину мені все одно доведеться помістити на зберігання.
– Я гляну, – пообіцяв він. – Хочеш, я віддам тобі фотографію за вечерею? – з надією додав Арнольд. Він ніколи не здавався.
– Правду кажучи, я поки що дуже засмучена. Ми ще маємо перетравити все, що почули від тебе вчора. А за кілька днів я їду до Франції. Треба підготуватися й скласти речі.
Вона була не в настрої приймати галантні й наполегливі наступи Арнольда.
– Я збираюся найняти детектива в Парижі, щоб зібрати для дівчат інформацію щодо обох Марньє, – сказала вона йому, бажаючи змінити тему, а він відповів, що вважає це доброю ідеєю, і пообіцяв до її від’їзду отримати фотографію картини ймовірного авторства Белліні.
– Збираєшся дослідити і її також? – спитав він.
– Можливо. Наприкінці. Не знаю, чи є в мене зараз час. У Венеції є монастир із неймовірними архівами, який досліджує справжність картин, зокрема тих, чия автентичність підлягає сумнівам. У будь-якому разі цікаво буде відвідати його. Я була там одного разу з мамою після того, як мій дідусь згадав про монастир у
