й цілком зосередитися на своїй акторській кар’єрі, щоб досягнути успіху, якого вона заслуговує».
Вони з Арнольдом вирахували суму, що відкриє перед нею двері, дотепер наглухо зачинені через відсутність у неї грошей, і дозволить покинути роботу в ресторані. Адже Вероніка не стала б фінансувати її кар’єру, якої не схвалювала. Джой сяяла, слухаючи його, і винувато поглядала на матір. І з полегшенням помітила, що мати теж усміхається. Вони всі усміхалися. І дівчина знала, що залишеної їй суми було більш ніж достатньо для забезпечення її професійного успіху. Саме цього вона потребувала, і для неї це був ідеальний варіант.
На той час Берті вже крутився на сидінні з нетерплячим виглядом. Йому набридло слухати про дівчат із їхніми мріями. Усе, чого він хотів, – дізнатися про власну частку.
– «Крім того, – промовив Арнольд, і Берті зітхнув із полегшенням, бо нарешті вони дійшли до частини заповіту, яка стосувалася його, – я заповідаю мій замок поблизу Сен-Поль-де-Ванс у чотирьох рівних частинах, по одній моїм донькам Тіммі, Джулієтт і Джой, а… – Арнольд помітно вагався, перш ніж продовжувати, – а четверту рівну частину – моїй доньці Софі Аньєс Марньє, доньці Елізабет Марньє, з якою я мав ніжний союз протягом кількох років. Я усвідомлюю, що існування Софі і її матері стане шоком для моїх дітей і для Вероніки, і прошу вибачення за це. Існування Софі і її матері анітрохи не применшує моєї любові ані до трьох моїх старших доньок, ані до Вероніки протягом нашого шлюбу. Це історія багаторічної давнини, і тепер, після моєї смерті, я хочу визнати мою молодшу доньку й зробити для неї те, чого не зробив протягом життя. Я бажаю, щоб вона отримала свою частину замку нарівні з її сестрами, аби кожній дісталася чверть, і заповідаю Софі залишок своїх коштів, за винятком частин, отриманих старшими доньками. Він буде значно меншим за частки її сестер, але допоможе їм обом, стане в пригоді Софі й трохи полегшить тягар її матері – це найменше, що я можу тепер для них зробити».
Після слів Арнольда в кімнаті запала мертва тиша. Ніхто не ворухнувся, не вимовив ні слова, не дихнув. Навіть Вероніка, яка наче скам’яніла у своєму кріслі. Найбільш шокованою виглядала Джой. Вона завжди вважала, що вона – його крихітка, його улюблена дитина, аж доки дві хвилини тому не почула ось це. А тепер усвідомила, що батько мав іще меншу доньку й зовсім не вона була його крихіткою. Усі були приголомшені.
– Скільки їй років? – нарешті спитала Вероніка придушеним голосом, і Арнольд знав, якою болісною для неї буде відповідь.
– Софі двадцять три роки. На три роки молодша, ніж Джой.
Обоє знали, що це означає. Пол досі був одружений із Веронікою й не збирався розлучатися, коли зв’язався з матір’ю цієї дівчини. Софі народилася за три роки до розлучення, коли здавалося, що в них усе добре й Вероніка навіть не знала про його походеньки. Вона довідалася про них уже після їхнього розлучення, і це стало для неї шоком, коли їхній шлюб розпався. Але імені Елізабет Марньє вона не пригадувала.
