style="font-size:15px;"> Її хвилювало, що Софі з матір’ю можуть зажадати від них більшого, хоча ті ніколи не зв’язувалися з нею чи дівчатами й не висували Полові законних претензій. Якби таке було, вона б знала. До того ж у своєму заповіті він зізнався, що нічого для неї не робив до цього моменту. Та все одно не завадить довідатися про них якнайбільше. А ще Вероніці було цікаво, як довго тривав їхній роман і як вони зустрілися. Для неї досі було шоком, що вона ніколи не чула про це й навіть не підозрювала. Жодного слова не чула про Елізабет Марньє або її дитину. І важко було прийняти це зараз.
– Я зроблю кілька дзвінків, коли повернуся до Франції.
Щойно це було узгоджено, вони повернулися до обговорення батькового заповіту й незвичайного спадку, який він їм залишив. Дівчата були вдячні за подаровані їм можливості, хоча поява незнайомої зведеної сестри викликала в них змішані почуття, дуже гіркі й солодкі водночас.
– Це якийсь божевільний заповіт, – прокоментувала Джой. – Але він відміряв частку кожної відповідно до певних потреб, виявивши при цьому рідкісну проникливість.
– Певно, так і подумав Берті, – усміхнулася Тіммі, і всі розсміялися, навіть мати, і заходилися обговорювати огидну сцену, що розігралася в офісі Арнольда лише за кілька хвилин після того, як вони дізналися про Софі.
– Мабуть, у мене був шок, – зізналася Джулієтт, трохи розслабившись після вина й доброї вечері.
– Так, у мене теж, – підхопила Джой.
Вероніка зітхнула. Вона точно була шокована й глибоко ображена, почувши, скільки років його таємній доньці й коли вона народилася.
– Може, вона гарна дівчина, – припустила Вероніка, намагаючись бути великодушною, але прозвучало це непереконливо.
– Навряд чи, знаючи, з якими жінками він зустрічався, – сказала Тіммі, і всі розуміли, що це правда. Він не мав жодних серйозних, глибоких стосунків із гідними жінками після Вероніки. Усе через його его і їхню зовнішність. Йому було шістдесят, коли вони розлучилися, і Тіммі казала, що він міг би одружитися знову, якби знайшов жінку з великими грошима, але його репутація випереджала його. Ніхто не хотів за нього заміж після Вероніки – вона знала, що це так. І він надто любив розважитись і порозкошувати на отримані від неї гроші, щоб перейматися цим.
Вони покінчили з їжею, маючи непевні плани зустрітися у Франції в серпні залежно від того, що їхній матері вдасться дізнатися про жінок Марньє. Але всі погодилися: треба побачити замок, щоб ухвалити правильне рішення – окрім Тіммі, яка твердо стояла на тому, що хоче позбутися замку, яким би він не був, хай навіть схожим на Версаль.
Джулієтт усе одно хотіла побачити його, і Джой казала, що приїде з нею за компанію, якщо не працюватиме. Але погоджувалася з Тіммі. Вона не хотіла брати на себе ані відповідальності, ані витрат, яких вимагатиме замок у Франції. Для неї це звучало, наче кошмар.
– Коли ти повернешся, мамо? – спитала Тіммі, коли вони покидали ресторан.
– Поки
