учепився б і в тебе, якби міг, але ти не співвласниця замку й не отримала грошової частки. І він, вочевидь, не зацікавлений у картині, яку ти все одно вважаєш підробкою.
– Це дурість із його боку, – відповіла вона Арнольду. – Якщо вона справжня, то варта цілого статку.
– Він хоче надійнішої ставки й швидших грошей. Що йому справді потрібно, то це мирова угода, а не судовий позов. Він намагається залякати дівчат.
Це було очевидно для Арнольда, і Вероніка це теж зрозуміла.
– Гадаєш, вони дадуть йому відступного, аби спекатися його? – спитав Арнольд.
– Жодного шансу, – упевнено відповіла Вероніка. Доньки роками ненавиділи свого зведеного брата й знали його як облупленого. І були далеко не такими благодійницями, як Вероніка. – І вони мають рацію. Він ні пенні не заслуговує. Ми з Полом дали йому більше, ніж достатньо, і він усе змарнував. І зробив би це знову.
Арнольд погоджувався з нею.
– То що ми тепер робитимемо?
– Зачекаємо й подивимося, чи буде він позиватися, і тоді вже вирішимо. Далеко він зі своїм позовом не зайде, зважаючи на передісторію, а Пол мав право робити все, що схоче, з усім, що має. Найбільше, що може Берті, – це дошкуляти дівчатам своїми вимогами. Гадаю, позов не буде успішним, але він може спробувати.
Вероніка досі вважала, що таки може.
Пізніше того дня всі троє дівчат зателефонували їй: Арнольд надіслав їм факсом листа Берті. Усі були обурені, але не здивовані.
– Ми його по стінці розмажемо, якщо спробує засудити нас, – відрізала Тіммі, і Вероніка не сумнівалася, що так і буде. Дівчата не мали щодо нього жодних сентиментів, а найменше – Тіммі, яка завжди називала його хробаком, ненавиділа ще з дитинства й наскрізь бачила його брехливу й підлу натуру. Арнольд казав, що Берті може спробувати навіть зазіхнути на частку Софі, адже батько так і не визнав її за життя, але сумнівався, що цей маневр виявиться вдалим, якщо тільки Берті не залякає Софі й вона не відступиться. Претензії Берті були цілком безпідставними. Усе, що він мав у своєму розпорядженні, – це заздрість, жовч і жадоба, а цим суд не виграєш.
Більш стривожена таким поворотом справи була Джулієтт, коли телефонувала матері: вона не хотіла клопоту, пов’язаного із судовим процесом. Вероніка спробувала заспокоїти доньку, а наступного дня поїхала до Брукліна відвідати її, щоб обійняти на прощання перед тим, як відлетить до Франції. Вони приємно посиділи в крихітній квартирі Джулієтт, і Вероніка обіцяла дати їй знати, що скаже детектив стосовно Софі Марньє.
Увечері Вероніка зайшла на кілька хвилин до квартири Тіммі, так само попрощатися. Зазвичай вона робила це телефоном, але цього разу, оскільки дівчата щойно втратили батька, хотіла особисто побачитися з ними перед від’їздом. Наступного дня вона летіла до Парижа, за дев’ять днів після свого прибуття з Ніцци. І почувалася так, наче повернулася на десять років назад. Це був болісний візит, повний тяжких переживань, добрих і поганих сюрпризів і всієї тієї метушні, яку залишив по собі Пол.
