не бачать, того й серцю не жаль. А гаманцю – тим більше.
– Гаразд, скажу одразу: я хочу продати його, – без вагань заявила Тіммі, щойно вони зробили замовлення. – Що мені найменше зараз потрібно, це часткове володіння замком у Франції і всі головні болі від нього на додачу. Як на мене, це бездонна яма, що лише смоктатиме гроші.
– І так було завжди, – підтвердила Вероніка. Вона знала, що дівчатам немає сенсу утримувати його. Тепер вони бували у Франції лише тиждень на рік, коли гостювали в матері влітку, а цього року не приїжджали взагалі. Схоже було, що дні, коли вони проводили відпочинок разом, канули в минуле. Тепер її доньки жили окремим життям, кожна – за власним графіком, зі своїми обов’язками й потребами. А утримувати замок з усім обслуговуванням заради кількох днів на рік було абсурдом.
– Я теж не хочу замок у Франції, – сказала Джой із наляканим виразом обличчя. – Я маю працювати в Лос-Анджелесі й ходити на прослуховування. Я навіть на Східному березі не живу, а діставатися туди з Лос-Анджелеса дуже важко. До того ж я його не потягну.
І, що важливіше, вона й не хотіла.
– А ви не думаєте, що нам слід принаймні побачити його, перш ніж вирішити? – обережно спитала Джулієтт. Жодна з них не була в замку протягом двадцяти років і зберегла про нього лише розмиті спогади з дитинства. – Що, як він вартий того, щоб його зберегти? Ми можемо здавати його в оренду, навіть отримувати від нього прибуток, яким усі зможемо розпорядитися.
– Після того, як вкладемо в нього купу грошей, – категоричним тоном заявила Тіммі. – Я не збираюся витрачати те, що заповів мені батько на притулок для бездомних, щоб утримувати замок у Франції, яким ніколи не скористаюся.
Джой вважала так само.
– Я хочу поглянути на нього, перш ніж ми продамо його, – наполягала Джулієтт. – Можу поїхати туди в серпні, доки пекарня зачинена.
Вона вирішила не відкривати пекарню решту липня й цілий серпень у зв’язку зі смертю батька, тож мала час. Джулієтт пильно подивилася на молодшу сестру.
– Ти поїдеш зі мною?
Очевидно було, що Тіммі не збирається покидати своїх клієнтів, аби глянути на замок у Південній Франції. І що для неї продаж замку без попереднього огляду був вирішеним питанням, незалежно від того, у якому стані той перебував.
– Не знаю. Можливо. Якщо не працюватиму, – невпевнено мовила Джой. Усе, про що вона могла зараз думати, це прослуховування, на які ходитиме, і ролі, які може отримати. Особливо з новим агентом і менеджером завдяки батькові.
– А ти, мамо? – Джулієтт хотіла влаштувати ознайомчу поїздку. Вона думала про це весь день.
– Я могла б вас там зустріти, – задумливо озвалася Вероніка. Вона ніколи не очікувала, що знову побачить це місце, про яке мала певні спогади. Ця подорож стане для неї гіркою й солодкою водночас.
– Як щодо Софі? – спитала Джулієтт. – Гадаю, нам слід зустрітися і з нею також.
І сестер, і матір
