звертаючись до Вероніки. Жінка здивувалася. Вона не очікувала на будь-який спадок від Пола, адже все, що мав, він отримав від неї. І жінка припускала, що він усе залишить дівчатам і щось Берті, але вже точно не їй.
– Як гадаєте, варто мені там бути? – спитала вона в дівчат, і ті в один голос відповіли, що так буде краще, а Берті – що йому байдуже. Неважко було помітити, що його ніщо не цікавить, окрім власної частки в заповіті.
– Завтра о дев’ятій ранку всім підходить? – спитав Арнольд. Усі кивнули, погоджуючись.
– Тоді побачимося, – усміхнувся він і невдовзі пішов. Одразу за Арнольдом пішов Берті. Тіммі попросила його не приводити Деббі на завтрашню зустріч.
– Звісно, – зі зневажливим поглядом кинув він. Тіммі завжди вдавалося його розлютити. Вона робила це навмисно. Терпіти його не могла, і це почуття було цілком взаємним. Деббі нічого не сказала на прощання Вероніці або дівчатам – вона розмовляла лише з Берті.
Решта гостей розійшлася дві години по тому, дощенту впоравшись із закусками й чималою кількістю шампанського. Тіммі зауважила, що ті люди приходили сюди не так із поваги до їхнього батька, як заради безкоштовної їжі й шампанського, і Вероніка глянула на неї з осудом. На той час, коли дівчата зібралися додому, усі були смертельно втомлені.
Коли квартира спорожніла, Вероніка почувалася так, наче її переїхав автобус. Вона шкодувала, що погодилася піти до офісу Арнольда наступного дня. Причин там бути вона не мала й не бачила в тому особливої потреби. Вона була така емоційно виснажена, що все, чого хотіла наступного ранку, це спати. Але вона вже погодилася прийти й не хотіла тепер це скасовувати, засмучуючи дівчат. Тож роздяглася, лягла в ліжко й заснула, навіть не вимкнувши світла. Для неї було полегшенням знати, що вона добре зробила справу й що Пола провели в останню путь саме так, як він би цього хотів, з тією пишністю й у тому оточенні, якого, на його думку, він заслуговував.
Розділ 3
Наступного ранку Вероніка прийшла до офісу Арнольда, аби покінчити з цим нелегким випробуванням. Учорашній похорон минув тяжко для неї. Щойно вони почують деталі заповіту, можна буде повернутися до звичного життя. Тіммі й Джой були готові до цього. Джулієтт планувала зачинити кав’ярню до серпня, до Дня праці[7]. І, прямуючи до офісу, Вероніка розмірковувала, що робитиме, коли повернеться до Франції. До кінця місяця в неї був орендований будинок у Сен-Тропе, але вона не мала настрою їхати туди знову. Улітку Париж вимирав, тож і вона не хотіла там бути, а в Нью-Йорку було надто спекотно. Так нічого й не вирішила. Скласти плани на серпень вона не потурбувалася й не знала напевне, що робитиме далі. До офісу Арнольда Вероніка приїхала, так і не дійшовши жодного висновку. Виявилося, що прибула першою. Дорожній рух був не такий напружений, як вона побоювалася.
– Учора ти бездоганно впоралася, що й не дивно, – тепло сказав Арнольд, поцілувавши її на французький манер, в обидві щоки, а потім обійняв аж надто міцно. Він завжди поводився більш
День праці – національне свято в США. Святкується з 1894 року першого понеділка вересня.
