їй, що ти побудеш у мене.
Це не здивувало Вероніку: Джой майже завжди так робила, буваючи в Нью-Йорку, куди приїздила якомога рідше. Двом сестрам подобалося бути разом у центрі міста. Це надавало їм шанс наговоритися за весь той час, що вони не бачилися. Тіммі виглядала старшою й більш зрілою, хоча їх розділяли лише три роки – у дитинстві різниця була суттєвішою.
– Гадаю, похорон відбудеться за три дні. Мама все владнає, коли приїде.
– А потім вона знову повернеться до Сен-Тропе? – спитала Джой, почуваючись винною за те, що не встигла приїхати цього літа. Але й Тіммі теж не встигла. І Джулієтт не змогла вирватися, адже їй не було на кого залишити кав’ярню, окрім помічника в пекарні, який не розмовляв англійською й не годився для такої справи. Навряд чи за три роки Джулієтт брала хоч один вихідний до вчорашнього дня, коли помер батько. А тепер вона збиралася залишок літа оплакувати й вшановувати його, а заразом трохи часу присвятити собі. Попри очікуваність, смерть батька стала ударом для неї.
– Вона не казала, – відповіла Тіммі. – Гадаю, вона орендувала будинок лише до кінця місяця, і мені здається, що їй там самотньо.
Але в Нью-Йорку їй так само не було чого робити. Надто звикла Вероніка, що діти, зростаючи, заповнюють собою все її життя, і в останні кілька років почувалася неприкаяною.
Вероніка поговорювала про те, щоб знову почати малювати, але жодних зусиль до цього не докладала. Вона була дуже талановитою портретисткою й відвідувала Школу красних мистецтв у Парижі, та коли дівчата були маленькими, займалася цим лише поверхово, кажучи, що не має часу. Тепер час з’явився, але минуло забагато років, відколи вона востаннє бралася до творчості. Вона ще не вирішила, чим тепер заповнювати своє життя. Багато читала, раз у раз їздила до Парижа, трохи займалася благодійністю, але справжнього застосування своєму часу не знаходила. Після розлучення вона зустрічалася з кількома чоловіками, але в її житті не було жодних серйозних стосунків після Пола. І вона проводила достатньо часу з ним, щоб задовольнити жагу спілкування й не дуже прагнути знайти когось іншого. Минулого вечора Тіммі гадала, чи зміниться що-небудь тепер, коли його немає, чи стане мати більш прихильною до інших чоловіків. Але Вероніка завжди казала, що у свої п’ятдесят два роки вона надто стара, з чим Тіммі не могла сперечатися, адже сама почувалася застарою для нових стосунків у свої двадцять дев’ять. Чи радше в її випадку надто розчарованою. Тіммі до смерті втомилася від зрадливих чоловіків, але Вероніка ніколи не набула тієї злості, що уразила її доньку. Принаймні зараз Тіммі не відчувала жодного бажання пробувати знову, на відміну від Джулієтт, яка завжди тримала двері відчиненими для всіляких невдах, і Джой, яка вже мала хлопця, хоча його ніколи не було поряд.
– Я спробую повернутися додому раніше, – запевнила Тіммі, – після того, як мама візьметься до справи. Я обіцяла з’їздити з нею до Френка Кемпбелла. Ти ж знаєш маму: вона все спланує й організує
