яке вона вела, працюючи більше офіціанткою, ніж акторкою. Не такого життя хотіла для неї мати. Джой здатна була досягнути значно більшого, а тепер наче опинилася в глухому куті, і мати сподівалася, що зрештою вона це переросте й повернеться до Нью-Йорка. У цьому питанні Джой ніколи не досягала згоди з батьками, завжди тільки сперечалася. Батьків присуд незмінно обмежувався фразою «Ну ж бо, нехай розважиться» – він анітрохи нею не переймався. Мати хвилювалася за доньку, а сестри ніколи не сприймали Джой серйозно. Кар’єра голлівудської акторки – це було щось безмежно далеке від них, і вони розцінювали це як хобі, а не як професію.
Але які б аргументи вони не наводили, Джой чинила так, як хотіла, без їхньої допомоги, ледве заробляючи на життя дрібними ролями й працею офіціантки. Вона прагнула роздобути гідного менеджера й кращого агента, але поки що таких не знаходила. На все був потрібен час. Вона любила те, чим займалася, і витрачені на це роки не здавалися їй аж надто довгими. Час пролетів дуже швидко. Вона мала квартиру в Західному Голлівуді, яку любила і яка була їй по кишені. Дівчина саме чекала своєї черги на кастинг до реклами, коли зателефонував Арнольд. Вона знала, як тяжко хворів батько й що одного дня йому настане кінець. Просто не очікувала, що це станеться саме сьогодні. Вона вийшла в коридор поговорити з адвокатом, доки не підійшла її черга.
– О, – мовила вона, вислухавши Арнольда, і на лінії запала тиша. Джой не знала, що ще додати. Як і решта, вона мала за плечима довгу історію розчарувань у своєму батькові, хоча й не мала з ним суперечок. Завжди дивно почувалася, коли він називав її своєю улюбленицею – відкрито, у присутності сестер. Адже жодного разу не поговорила з ним по-справжньому. Батько ні з ким не вів серйозних розмов. Тож визнання її улюбленицею ніколи не здавалося їй щирим, це були просто слова. І все ж їй сумно було чути від Арнольда цю новину. Зрештою, то був її батько, єдиний батько, якого вона мала, хай як погано він відповідав цьому званню.
– Усе гаразд? – спитав Арнольд, не почувши від дівчини ні слова.
– Так. Мабуть, просто дивно. Не думала, що це станеться так скоро.
Вона не бачила батька протягом двох місяців і не усвідомлювала, на відміну від решти, як швидко погіршується його стан.
– Відомо, коли буде похорон?
– Тіммі цим займається. Години за дві телефонуватиме вашій матері. Упевнений, вони з тобою зв’яжуться, – просто сказав Арнольд. – Мені шкода, Джой. Ми всі знаємо, як шалено він тебе любив. Ти завжди була його крихіткою, аж до кінця.
Вона кивнула зі сльозами на очах.
– Знаю, – мовила придушеним голосом. Раптом усвідомлення батькової смерті накрило її з головою. Хай там як, він завжди схвалював її акторство й мрії про зіркову кар’єру, а це було більше, ніж вона дочекалася від решти рідних. Усі поводилися так, наче вона має це перерости й облишити свій спосіб життя. Батько був її найбільшим прихильником. Вона надсилала йому
