мовляв, він так поводиться, бо малою дитиною залишився без матері. І коли він був молодший, вона докладала всіх зусиль, аби підтримати його й допомогти, і навіть після розлучення ставилася до нього, як до власного сина. Але зрештою кілька років тому навіть вона припинила давати йому гроші. Це було однаково, що кидати їх у бездонну діру. Останні два роки Вероніка не бачила Берті, хоча й мала з цього приводу недобрі передчуття. Він рідко телефонував їй, лише коли чогось хотів.
Берті люто заздрив своїм сестрам. Це тривало ще від їхнього народження. У дитинстві він відбирав у них кишенькові гроші, а згодом виріс глибоко жадібною, підступною людиною без жодного уявлення про гідність. Щоразу, коли в нього був вибір, він збочував на криву доріжку. Та яким би неприємним типом не був, він усе одно лишався сином Пола, і треба було сповістити його про смерть батька. Він так і не одружився й не мав дітей, про яких би знав, але завжди з’являвся під руку з якою-небудь сумнівною жінкою. Він ненавидів Тіммі навіть більше за інших сестер, тож вона не мала бажання йому телефонувати. Кілька разів він безуспішно намагався виманити в неї гроші, стверджуючи, що лише хоче позичити їх на кілька тижнів, але вона знала його краще й не дала ні цента.
Він ніяк не хотів вірити, що його сестри живуть на власний заробіток і не мають зайвих грошей. Це був урок, якого хотіла навчити їх мати. З Берті Вероніка була значно щедрішою, намагаючись допомогти йому стати на ноги, чого він так і не зробив. Але вона не хотіла, щоб дівчата виросли ледачими або ж поводилися, як багаті спадкоємиці, – байдуже, скільки вони колись успадкують від неї. Після її смерті вони розбагатіють, але зараз жили на власні заробітки, періодично отримуючи допомогу від матері на кшталт позики на пекарню Джулієтт. Із дочками Вероніка трималася жорсткіше, ніж зі свавільним пасербом, на якого зрештою махнула рукою. Подорослішавши, він став надзвичайно неприємним типом, яких уникають. Але вона не повинна була уникати його тепер і не хотіла. Хоча Берті й не мав згоди з батьком, для нього це теж було втратою. А Вероніка завжди ставилася до нього навіть із більшим співчуттям, ніж Пол, який втратив терпець щодо сина багато років тому. Адже той тягнув гроші і з батька.
Закінчивши розмову з Тіммі, Вероніка зателефонувала Берті на номер мобільного, який він їй залишив. Вона не розмовляла з ним майже рік, відколи в його батька стався інсульт. І доки той хворів, Берті майже не відвідував його. Завжди знаходив відмовку й казав, що дуже зайнятий.
Берті відповів миттєво й здивувався, почувши голос мачухи. Вона м’яко сказала йому, що батько помер і як їй шкода приносити такі сумні новини.
– І не дивно, – холодно відповів він. – Ти приїдеш на похорон?
Запитання явно приголомшило її.
– Звісно.
Він слушно припустив, що, оскільки зараз літо, вона має бути у Франції.
– Я в Чикаго, але маю повернутися до завтрашнього вечора.
– Зателефоную тобі, щойно
