спланувала похорон Пола заздалегідь.
У Кемпбелла вони покінчили з усіма неприємними завданнями. Директор постійно звертався до неї як до вдови – марно було пояснювати, що вони двадцять років як розлучені. А опісля всі пішли до квартири Вероніки, де до них приєдналася Джулієтт. Дівчина була надто засмучена, щоб піти разом із ними до похоронного бюро. Вона з’явилась у квартирі розхристана й згорьована, одразу ж розридалася й сиділа, схлипуючи, в обіймах старшої сестри. Тіммі утримувалася від їдких коментарів щодо батька, але Джой по очах бачила, що в неї на думці. Між ними не було таємницею, як критично Тіммі завжди ставилася до батька. Джулієтт знадобилася година, аби заспокоїтися, і тоді всі пройшли до кухні, аби чогось перекусити. На той час Карміна вже пішла. Вероніка запропонувала замовити їжу з доставкою, але з’ясувалося, що голодних немає, а Джулієтт принесла із собою коробку тістечок, які, однак, ніхто не захотів скуштувати. Її дещо округла фігура свідчила про те, що дівчина постійно знімає пробу власної випічки, тоді як її сестри й матір виявляли більшу розважливість у їжі, і це було помітно. Тістечка залишилися неторкнутими, лише Джулієтт гризла шоколадний круасан.
– Не можу повірити, що його більше немає, – здавалося, уже всоте промовила Джулієтт, і Джой зізналася, що теж не може. Те саме думала Вероніка. Але її відволікали деталі похорону, який вона організовувала як данину пам’яті батькові своїх дітей, чоловікові, якого пристрасно кохала колись давно. Квіти мали бути чарівні, а музику вона обрала ту, яку він любив. Це був її останній дарунок покійному, і вона хотіла, аби все пройшло так вишукано й елегантно, як бажав би він сам. Пол Паркер покидав світ із тим самим смаком, з яким і жив.
Четверо жінок просиділи на кухні дві години за розмовами й чаєм. Аж наприкінці Тіммі насмілилася зауважити, що Джулієтт оплакує зовсім не того батька, яким він був насправді.
– Ти кажеш жахливі речі, – миттєво стала на його захист Джулієтт. – Він був прекрасним батьком.
Тіммі стиснула зуби й промовчала, і Вероніка відволікла їх обговоренням чергових деталей, що стало для неї полегшенням. Менше, ніж будь-коли, вона хотіла зараз чути сварки дівчат, хоча й знала, що слова Тіммі були правдою. Джулієтт усе життя мала ілюзії щодо батька. І хоч вона стверджувала, що розмовляє з батьком майже щодня, ніхто не звертав її уваги на те, що це вона телефонує йому. Нарешті Тіммі та Джой пішли в центр, у квартиру Тіммі, а Джулієтт повернулася до Брукліна, аби побути самій.
Наступного вечора всі збиралися на заупокійну молитву, а за день після цього – на похорон. Оголошення було надруковане в ранковій «Таймз», і Вероніка найняла дві машини, аби наступного дня забрати дівчат і відвезти на похорон. Вона хотіла, аби для них усе пройшло максимально легко. Знала, що це таке – втратити батька, і не було кому полегшити їй цей біль. Жінка відчувала, що це найменше, що вона може зробити для дітей. Це було типово для неї – усіма можливими засобами намагатися полегшити їм
