Але вона твердо стояла на своєму: не можна балувати дівчат, привчаючи їх до життя розпещених багатійок, які лише марнують чужі гроші подібно до того, як чинив із її грошима їхній батько. Вона гадала, що Пол слугує поганим прикладом для дівчат, зовсім не тим, якого вона для них хотіла. І Арнольд був приємно вражений тим, яку науку вона прагнула прищепити дітям, хай навіть Полу це не подобалося. Попри все, чим володіла й що вони мали успадкувати колись, Вероніка виховала їх самодостатніми. І вони вже точно не були ані ліниві, ані розпещені незалежно від того, схвалювала вона їхній кар’єрний вибір чи ні.
– Тож його заповіт, – продовжував адвокат, – відображає філософію, згідно з якою він хоче змінити ваше життя вже зараз. Оскільки ваше віддалене майбутнє вже забезпечене завдяки вашій матері. А до того він залишив вам нерівні суми грошей, що також не є традиційним підходом, але, на його думку, відповідає можливим потребам кожного з вас у контексті того, що ви робите в сьогоденному житті. Це, як він наголошує в заповіті, не означає жодної нерівності в любові до кожного з вас. – Він обвів усіх поглядом, а Вероніка помітила, що на обличчі Берті промайнув дещо нетерплячий вираз сподівання. Йому були байдужі батьківські пояснення – він лише волів знати, скільки отримає.
– Ваш батько хотів, аби кожен із вас отримав те, що послужить йому найкраще, і щодо цього був дуже конкретним, – пояснив адвокат, і троє дівчат кивнули. Тоді Арнольд узяв останній заповіт Пола й почав зачитувати безпосередньо звідти. Він мав копії для кожного з присутніх, але не поспішав роздавати їх, вважаючи за краще спочатку пояснити.
– «Моїй доньці Тіммі, яку я люблю і якою глибоко захоплююся, я залишаю таку суму…» – Арнольд озвучив цифру, і очі Тіммі розширилися від подиву. Сума, яку він заповів, здавалася їй дуже великою, і іншим також. – «І моє бажання полягає в тому, щоб на ці гроші вона придбала будинок у тій місцевості, яку вважатиме слушною, і відкрила в ньому власний заклад, що допомагатиме бідній верстві населення, з якою вона працює, а також заснувала власну фундацію, що дозволить їй робити якнайбільше добра, надавши свободу діяти так, як вона вважатиме за потрібне. Я цілком вірю в те, що вона блискуче впорається власними силами. І через неї я маю можливість допомогти людям, яким ніколи не допомагав за життя. Сподіваюся, що цей спадок трохи покращить її невисоку думку про мене як про довершеного егоїста. Я справді був таким, але зараз моє бажання – допомогти їй, а через неї – цим нужденним».
Тіммі слухала, і на її очі навернулися сльози. Вона ніколи не очікувала цього від батька. Її сестри й мати схвально всміхалися, так само крізь сльози.
– Не знаю, що й сказати, – пошепки мовила вона, глибоко зворушена отриманим спадком.
– Ми з твоїм батьком провели деяке розслідування. Сума, яку він заповів тобі, має сповна покрити витрати на придбання будинку, як він зазначив, і все, що необхідно, аби зрушити з місця такий проект.
А тоді, попереджаючи
