пообіцяла, що допоможе. Дивне було відчуття – знати, що Пола вже немає. Вона знала, що сумуватиме за ним. Він був чудовим співрозмовником, і часом із ним було весело навіть після розлучення. Вона більше не кохала його, роками не кохала, що було для неї полегшенням. Але любила його як людину, що відіграла важливу роль у її житті. Важко було втрачати все це тепер. Вона заснула, пригадуючи десять щасливих років їхнього шлюбу – найкращі роки свого життя. Ніхто не міг зрівнятися чарівністю з Полом Паркером. І другого такого вже не буде. Якими б не були його вади, цієї ночі його доньки думали так само. Він був неповторним.
Розділ 2
Джой прилетіла нічним рейсом із Лос-Анджелеса й встигла дістатися до квартири Тіммі, перш ніж та пішла на роботу. Очікувалося, що Джой буде в неї о сьомій, тож Тіммі погодилася зачекати. Щойно приземлившись, Джой надіслала їй SMS, аби підтвердити, що буде вчасно. Вона так само організована й надійна, як і старша сестра, тоді як Джулієтт завжди була більш розсіяною, дивакуватою й найемоційнішою з них трьох. Минулого вечора Тіммі розмовляла з Джулієтт, і та була глибоко засмучена смертю батька, який із героя перетворився на святого. Це дратувало Тіммі, хоча вона й намагалася того не виказувати.
Учора ввечері, повернувшись додому з роботи, Тіммі написала попередній варіант некролога. Про Пола годі було сказати щось особливе, а вона ніколи не була щедрою на похвалу батькові. «Успішний мисливець за приданим помирає від хвороби в Нью-Йорку за рік після перенесеного інсульту» – такий текст здавався їй неприйнятним. Вона не стала цього писати (хоча й подумала), натомість указала, що він закінчив Принстон, двічі був одружений, залишив по собі чотирьох дітей, і далі перелічила їхні імена. Його кар’єра, коротка й не надто поважна, складалася з низки дрібних робіт на найнижчих щаблях банківської сфери, а потім у нерухомості, доки він не зустрів її матір, що стало для нього золотою жилою. Вероніка ніколи не робила з цього проблеми, але це не було таємницею для дітей. Лише раз у житті він отримав великі гроші, коли одружився з їхньою матір’ю. Тіммі гидко було від думки, що він зраджував її й зруйнував ілюзії матері та їхні щодо себе.
Пол був красенем і вмів справити враження, завжди був усім до вподоби, але він нічого не здійснив у своєму житті, а його схильність до гарненьких, але недалеких жінок дуже мало привносила до його життя й геть нічого – до його резюме. Він жив лише однією миттю, бажаючи розваг, і ніколи не думав про майбутнє чи про наслідки своїх дій. Аж до кінця. Його останньою приятелькою була вродлива юна росіянка, яка зникла тієї ж миті, коли він занедужав. «Принаймні не доведеться сперечатися з нею за спадок», – подумала Тіммі. Досить із них і Берті, який битиметься за кожен пенні. Стосовно нього Тіммі не мала жодних ілюзій, як і вся родина, і більшість часу взагалі про нього не згадувала. Вони майже не бачили його протягом останніх років і сприймали це як благословення. І сам він уникав їх, адже спілкування з ними не давало йому жодної користі. Здавалося, він успадкував
