огиди до нього, до всього цього галасливого натовпу й особливо до себе за те, що знаходиться зараз тут. Вона була внутрішньо збентежена своєю грубістю, але в таких закладах мусила захищатися, і її природна делікатність і безпосередність випаровувалися одразу ж, коли вона переступала їхній поріг.
Звісно ж, адвокат миттю забув про Кеті. Та й навіщо йому витрачати даремно два долари на напій і намагатися її зачарувати? Навіщо йому напружуватися, якщо в цьому не було жодного сенсу? Якби Кеті чи будь-яка інша дівчина захотіла з ним познайомитися, він би дозволив їй спробувати себе зацікавити. І якби їй це вдалося, запросив би її до себе додому, звісно ж на її машині, щоб подякувати їй належним чином, зайнявшись із нею сексом. Після чого він вип’є з нею чогось – якщо, звісно, не буде надто втомленим, проводить до дверей і дасть можливість самостійно дістатися додому.
Так просто і буденно, жодної прив’язаності. Жодних зобов’язань, зрештою, на них ніхто і не очікує. Жінки зараз мають таке ж право на відмову, як і чоловіки. Жінці не потрібно з ним спати. Їй навіть не потрібно перейматися тим, що її відмова може його образити. Адже він нічого до неї не відчуває. Навпаки, його може дратувати, що він витратив на неї годину-другу свого життя. Але після цього він обере собі якусь іншу жінку, яка буде не проти близькості з ним.
Кеті підвела блакитні очі, шукаючи у натовпі Роба і шкодуючи, що запропонувала зустрітися тут. Музика була надто гучною, перекрикувала високі голоси і неприродний сміх. Вона роздивлялася обличчя людей навколо: такі різні і такі схожі, з виразом напівнудьги, напівбажання. Усі вони чогось шукали. І ніяк не могли знайти.
– Та це ж Кеті! – вона почула позаду незнайомий чоловічий голос.
Здригнувшись, Кеті розвернулася і побачила чоловіка, який самовдоволено посміхався. На ньому був добре скроєний піджак, під ним «оксфордська» сорочка з ґудзиками і краватка в тон.
– Ми познайомилися два тижні тому в супермаркеті. Зі мною була Карен.
У нього були жваві очі. Кеті нашорошилася, і її усмішка втратила звичну яскравість.
– Привіт, Кене. Рада бачити тебе знову.
– Слухай, Кеті, – сказав він, ніби йому раптом у голову прийшла геніальна ідея, – чому б нам не піти у більш спокійне місце?
У нього чи в неї. Там, де ближче. Кеті знала заведений порядок, і це викликало у неї огиду.
– Що ти маєш на увазі?
Він промовчав. Йому не потрібно було відповідати. Натомість він запитав:
– Де ти живеш?
– За кілька кварталів звідси – в апартаментах Вілидж-Грін.
– Маєш сусідок по кімнаті?
– Дві лесбійки, – хоробро збрехала вона.
Він повірив. Його зовсім це не шокувало:
– Не жартуєш? Тобі вони не заважають?
Кеті поглянула на нього широко розплющеними невинними очима:
– Я їх обожнюю.
На мить на його обличчі з’явилася відраза, а Кеті ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Проте він хутко опанував
